Комнезами вмруть тоді, коли на селі не буде бідноти.
“Селянська правда”, ч. 3. (633), стаття С. Пилипенка “Коли вмруть комнезами”
Жив та й жив собі незаможник Іван Безстріхихата. Жив та й жив.
Була в Івана Безстріхихата хата без стріхи, подвір’я без брами, саж без поросяти, курник без курей, хлів без корів, клуня без хліба і тіпачка без конопель…
Був, одне слово, Іван Безстріхихата багатир на всю губу.
Та не на одну, положим, губу був він багатир, а на дванадцять губів: у самого Івана дві губи, у жінки дві, та дітей мав четверо, і в кожної дитини по дві губи… На дванадцять, кажу, губів багатир був Іван.
У комнезамож записавсь, біля голоти згуртувавсь, хекав та кректав. Там найнявсь, там продавсь — дивись, і день до вечора.
Жив, жив, жив, жив — та одного часу й помер… Отак як стій — мов язиком ізлизало незаможного селянина Івана Безстріхихату…
Прийшли всі, стоять, дивляться на покійника, знизують плечима. Недопоймуть ніяк, що з Іваном сталося, що так от: був ніби здоровий-здоровісінький собі незаможник, а тепер нема незаможника — вмер.
Та вже сусіди розповіли…
Спочатку, розказують, заслаб Іван на шість десятин землі. Ходив, кажуть, як маків цвіт, і ось тобі земельна комісія прирізала шість десятин та й закріпила на дев’ять років. Зблід незаможник. Почало його з лиця на середняка гнати. Ноги чобітьми взялися… На жінку спідниця напала… Дітей сорочками пообносило. Хату стріхою поприщило…
Так за два приблизно після цього тижні захворів Іван на четверо курей з півнем… Потім саж набряк поросям… Зовсім уже незаможник охляв… Ще більше його на середняка вип’яло…
А вже як хлів Іванів вигнало коровою, та як затряслась стайня кобильчиною, — не стало незаможника… Вмер…
Вмер незаможник.
Не незаможник тепер Іван Безстріхихата, а середняк… І прізвище навіть ізмінив… Тепер він уже Іван Ізстріхоюхата!
Отаке сталось!
Так я оце й думаю:
“Пошли, доле, всім незаможникам такої смерті!”
Хочете, навчу навіть, як швидше вмерти незаможникові.
У колективи та в артілі гуртуйтесь, тоді тая хвороба миттю всіх перекачає… Всі вимруть…
А від комітетів одкинемо оте “не”, і будуть вони: “Комітети заможних”.
А це, їй-бо, краще!
