Отак як увійдеш у нього, у київський Пролетарський сад, глянеш навкруги, подивишся та тільки: — Цццццц!!! Ох і красота ж!
Ну до того ж красиво, до того красиво!.. Ну як би вам це так переказати, щоб ви красу ту уявили?.. Не можна! Не підбереш слів відповідних ніяк!.. Сказать вам, “як у раю”, так все одно ви раю ке бачили… “У Швейцарії” — так я тої Швейцарії не бачив… У всякім разі, красивіше, ніж у харківськім “Be реалі” над Лопанню. Це для вас, харків’ян, гадаю, зрозуміло… І для мене теж…
“Купецьким” колись той сад звавсь.
Не дураки були купці, вибравши таке для себе місце.
О ні!
Положим, хоч купці й не дураки, а пролетаріат київський, виявляється, розумніший, бо одібрав його в купців… І тепер він Пролетарський. Так-таки, кажу, красивий він! Особливо ввечері!
Як підійдеш до кручі, як глянеш на Дніпро, та ще як заграє тоді музика, так… Ну харашо — й квит!
А Дніпро чорний-чорний, аж синій! І так хвилею тільки блись-блись! А по ньому золоті смуги покотились… покотились… покотились… А між тими смугами зорі шопенівського вальса танцюють… Візьмуться за руки з ліхтарями
І пішли, пішли, пішли… Під музику з Пролетарського саду… Бал ліхтарнозоряний на Дніпрі!
Ніколи не бачили?
Приїдьте подивіться коли-небудь…
Диригує балом гудок пароплавний.
Коли пари підуть туди до Слобідки, на хвилях гойдаючись, тоді назустріч їм із Слобідки гудок біжить і кричить:
— Мадам! Месьє! Турнееее!1 Тоді вони назад!
Пробіг пароплав — вони знов до Слобідки. А зала широка, зала велика. Сам Дніпро. Знаєте, що таке Дніпро?
Це — річка… Така, значить, штука, як у вас Лопань…
Є, положим, між ними деяка й різниця.
Приміром:
Дніпро пахне, а Лопань воняє, Дніпро красить місто, а Лопань каляє. А найголовніша різниця та, що Дніпро — це є Дніпро, а Лопань — так то хай вона вам сказиться!
А води в Дніпрі!!!
От, братця, води! Відер… відер… відер… відер…
Що, якби такої води та харківському водопроводові?!
От би заробив!!!
А Київ ні.. Він не загребущий: хочеш, тут, на березі, пий, хочеш — додому бери.
Ніхто за тобою не бігтиме, ніхто тобі не кричатиме:
— А бони в тебе на воду є?
От над якою річкою висить київський Пролетарський сад…
Над Дніпром повис, над Славутою… І давно вже висить, і киян, і приїжджих милуючи.
Стоїш над кручею, дивишся вниз…
Дніпро з Межигір’я розженеться біля Чорторию, підбіжить до вашої кручі та так ото, ніби жартуючи, під бік її штовх!
Чого, мовляв, стара, замислилась? Не журись! Купці не повернуться!
І покотив далі, разів з тричі перед кручею крутнувшись. Ніби парубок! Хароший Дніпро!
А ви знаєте, що й “пролетарі” в київському Пролетарському саду не такі, як інші. Якісь особливі…
У шовках усі, у лакерках, в перснях з діамантами. Он, приміром, подивіться — “пролетарка” пливе… Не розбереш де зад, де перед… Усе якось переплуталось… І там бант, і там бант… І там гора, і там гора!
І вираз однаково “одухотворенний” — і ззаду, і спереду! Якби не капелюх, так не знав би, з якого боку на неї дивиться… Ходить по садку й пахне! І пахне з усіх боків!
Так і не розібрав, з якого вона “проізводства”…
А біля неї “пролетарій”… Штанчата до колін, черевики гостроносі, піджачишка якийсь короткополий… І так ото біля неї щигликом, щигликом!
Очевидно, “металіст”… По благородному металу…
А он за столиком сидять дядя, пиво “дують”. Нахилились на столик, так і на столику пузо, і ліворуч од них пузо, і праворуч од них пузо… І все їхнє власне пузо… Не дядя, а саме пузо…
Вгору од пуза пішла жилетка, а за жилеткою пішов комірець.
Пішов і сховавсь у холці… А на холці хтось футбольного м’яча поклав і дірку в нім продрав… В оту дірку пиво виливається… Виллється, а потім з дірки вилітає з бризками:
— фффу!
На голоді, мабуть, дядя працюють!
Ото втомились за день, а тепер відпочивають!
А музика Ліста, Чайковського, Оффенбаха одхватує! Харашо грають! Харашо грають — “пролетаріат” задоволений!
А задоволений, значить, щовечора повно! “Єднається” добре.
“Єднається” й не думає, що надійде той час, коли пролетаріат гукне вже йому назавжди: “Ану, хлопці, роз’єднуйсь!”
