Польовий стан тракторної бригади однієї МТС розташувався під невеличким переліском, де стояв сякий-такий вагон, по правді сказати, обшарпаний вагон, з вузькими у вагоні лавами, на яких валялися довгасті тонкуваті перепічки.
Про ті перепічки голова правління колгоспу, пишаючись, самозадоволено говорив:
— Колгосп не поскупився і придбав для трактористів матраци! О! А ви говорите!! У нас механізатори, як нігде, заосмотрені! О!
Ви цікавитеся, в якім це колгоспі і в якій МТС?
Подумайте самі! А найкраще поїдьте в польовий стан тракторної бригади та й подивіться: може, якраз саме це у вашому колгоспі і у вашій МТС.
Зима, кажете, тепер? Польових станів нема вже на полі?
Так тоді подивіться, де ті перепічки на зиму поскладено, от і пересвідчитеся, чи це у вас, чи не у вас!
У тому вагоні стояв похмурий і завжди мовчазний радіоприймач — хоч і стирчала над вагоном антена, бо батареї біля того радіоприймача давно вже повисихали, сіра мишка там кубелечко намостила, і в нічній тиші часто-густо чулися звідти мишачі позивні — пі-пі! пі-пі!
Голова правління колгоспу, пишаючись, самозадоволено говорив:
— У нас польовий стан тракторної бригади радіофікований! А ви говорите! Щоб я та поскупився для культурного обслуговування наших механізаторів?! О! У них є й шахи, у них є й доміно! Вони в мене культурно відпочивають! О! І газети! І журнали! О!
Шахову дошку шашелі поточили, шахові фігури миші погризли, а з доміно залишився самий “генерал” (дубль шість).
Газети надходять на польовий стан.
От і вчора, і третього дня, і на тому тижні:
— А де наші газети, товариші?
— А я плиту чим розпалюватиму? — кричить Одарка-куховарка. — Дрова вогкі, не горять, без обіду будете?
Механізатори культурний свій відпочинок щодня проводять так:
— Карті місце!
— Ти куди шістку кидаєш?! Сімка ж іде!
Одарка-куховарка щодня кепкує:
— Дайте, я з ваших карт юшки наварю: до того вони засмальцьовані.
Механізатори описуваної тракторної бригади працюють сумлінно, і врожаї в колгоспі непогані.
— Та поговори ти з головою, доки ми будемо отак тут поневірятися?! — бралися за бригадира трактористи й комбайнери.
— Та в мене від балачок уже язик опух! — одмахувався бригадир. — Хіба ви не знаєте голови нашої артілі?!
А голова артілі тим часом скрізь вихвалявся:
— От у мене механізатори! Вони в мене живуть, як… Та куди там мені так жити!
Бригадир тракторної бригади і трактористи з комбайнерами думали:
“Ну, приїде хтось чи з райкому, чи з обкому, ми вже йому все розкажемо, ми йому все покажемо, щоб вони знали, як дбає про механізаторів наш самовпевнений голова”.
От одного разу завітав до польового стану тракторної бригади секретар по зоні МТС.
— От добре, що приїхали! — кинулися до його механізатори. — От добре!
— Ну, як поживаєте? — запитав їх, сидячи в машині, секретар по зоні МТС.
— А от зайдіть подивіться!
— Працюєте ви, товариші, непогано! Молодці!
— Та зайдіть же до нас!
— Спішу на засідання в райком! Іншим разом якось! Привіт! Привіт!
Та й поїхав.
* * *
От другого разу завітав до польового стану тракторної бригади секретар райкому партії.
— Здорові були, товариші механізатори! — привітно вигукнув з машини секретар. — Як ся маєте?
— От добре, товаришу секретар, що приїхали! Живемо ми, по правді сказати, не дуже! Та зайдіть самі, подивіться!
— А працюєте ви непогано, товариші! Молодці!
— Та працюємо! А могли б і краще працювати, так умови в нас, товаришу…
— А які такі умови? Голова мені доповідав, що всім забезпечені!
— Та ви зайдіть подивіться самі…
— Правильно, товариші, слід-таки мені з вами поговорити, так, розумієте, бюро через півгодини! Іншим разом обов’язково поговоримо! А темпів не здавайте! Ні! Ні! Рівняйтесь на кращих! Ангеліну випередити слід! Гіталова! О! Ну, привіт, привіт!
Та й поїхав.
* * *
От третього разу їхав повз польовий стан тракторної бригади начальник обласного управління сільського господарства.
— Здорові були, товариші механізатори! — привітався з машини начальник.
— Здрастуйте, товаришу начальник!
— Якої МТС будете?
— Енської.
— Яка бригада?
— Надцята!
— Хто бригадиром?
— Непитайло!
— А, чув-чув! Непогано, товариші, працюєте! Молодці!
— Та воно так, товаришу начальник, та ми могли б і краще працювати, якби умови в нас…
— А які такі умови! Секретар райкому говорив мені, що ваш колгосп усім вас, товариші, забезпечує!
— Та ви зайдіть подивіться самі…
— Та слід би було, товариші, та на сьогодні якраз я скликав головних агрономів МТС області. Поспішаю, щоб не запізнитись! Незручно, знаєте! Темпів, товариші, не здавайте! Мені дуже приємно буде вручити вам перехідний Червоний прапор обкому і обласної Ради як найкращій тракторній бригаді в області. Натискуйте, дорогі товариші! Привіт! Привіт!
Та й поїхав.
* * *
Довелося оце й мені перед Новим роком проїздити повз Енську МТС. Зустрів мене бригадир тракторної бригади товариш Непитайло.
— Ну, як живете? — питаю.
— Та нічого, — відповідає т. Непитайло. — А можна б жити далеко краще, якби наші керівники більше нам, механізаторам, уваги приділяли! Та ви зайдіть, ми вам розкажемо, а ви їх у “Перці”! От матеріальчик! Зайдіть, поговоримо!
— Та воно б і слід справді зайти, так сьогодні ж переддень Нового року, онуки чекають Новий рік зустрічати, не можу, ніяк не можу! Хай іншим разом! А трактори ви ремонтуйте як слід! І темпів не збавляйте! Привіт! Привіт!
Та й поїхав.
Лист до редакції
В “Известиях” було надруковано фейлетона пре те, що я ніби не заїхав до тракторної бригади Енської МТС, незважаючи на запрошення бригадира познайомитися з їхнім життям і допомогти ліквідувати неполадки в їхньому побуті. Факти підтвердились. Оголошую собі сувору догану з останнім попередженням. На випадок повторення такого, буде вжито якнайрішучіших заходів аж до привселюдного занурення власної совісті у макітру з тертим червоним перцем.
О. В.
