Анатолій Галактіонович Петрицький 20 червня 1945 року одсвяткував 50-ліття свого життя й 30-ліття творчої роботи.
П’ятдесят літ життя — це не старість, хоч Анатолій Галактіонович уже білий, а от тридцять літ роботи — це вже взагалі багатенько. А коли кинути погляд на творчий доробок художника Петрицького, то сам собою з’являється висновок, що це таки дуже багато. І недаром в Анатолія Петрицького на грудях два ордени. І недаром він має високе звання народного художника СРСР.
Двадцятилітнім юнаком (1915 року) художник Анатолій Петрицький оформленням благодійного “Українського яр* марку” в Києві, своїм “Козаком Мамаєм”, “Брутом з бандурою” та “Царем Китоврасом” голосно заявив:
— Ось який я!
І мав право так заявити, бо зразу приніс і в фарбах, і в темпераменті, і в манері оформлення театрального видовиська своє, йому тільки належне.
Оце “своє”, йому одному притаманне, Петрицький проніс протягом тридцятилітньої творчої путі, дедалі все його поширюючи, поглиблюючи й удосконалюючи, щоб вітали його на його ювілеї, як справжнього майстра, талановитого й плідного, гарячого й трепетно-неспокійного…
А яка путь! Творча путь! “Ярмарок”, театр гротеску й інтермедій, “Вій”, “Пухкий пиріг”, “Ой не ходи, Грицю”, “Тарас Бульба”, “Червоний мак”, “Корсар”, “Золотий обруч”, “Князь Ігор”, “Сорочинський ярмарок”, “Цар Едіп”, “Дон Карлос”, “Богдан Хмельницький”, “Кам’яний гість”, “Черевички”, казахський “Жальбир”, “Місія містера Перкінса”, “Лілея”…
Дуже багато зробив він — і хай над цим працюють мистецтвознавці, а для нас радісно й приємно, що він іще багато дасть, що йому тільки п’ятдесят літ, що він хоч і білий, та юнак — юнак і душею, і руками, і прагненнями.
Анатолій Галактіонович не тільки театральний художник. Він і блискучий станковіст. Його картини (“Інваліди” та ін.), його портрети захоплювали одвідувачів і наших радянських виставок, і виставок Парижа, Женеви, Балтимора Нью-Йорка та інших великих міст.
А. Г. Петрицький — художник, громадський працівник, полум’яний патріот, — він саме в розквіті сил, у розквіті свого чарівного таланту. А це значить, що він нас іще й чаруватиме, й милуватиме, й чимало ще зробить для радянського мистецтва і, головне, для народу. На те він і народний…
