На Поділлі це так…
Що не день — то й чудо! Що не день — то й чудо! І то різноманітні чудеса…
Не те, що там обновилася ікона, та й обновилася ікона, та й ще раз обновилася ікона…
Подільські чудеса — серйозні чудеса, чудесні чудеса й таємничі тайни…
Все од сили вищої, од сили потойбічної, од сили магічної…
Спочатку за чудеса взявся був бог… Старий бог християнський, що споконвіку своїми чудесами вславився.
Калинівське, приміром, чудо, коли з сухого, порохнявого хреста потекла кроз гаряча і коли пастухові калинівському з’явилася матір божа преподобниця й промовила:
— Іване! Висякай носа та оголоси всім вірним, що на цім полі мають поставити тисячу шістсот штук дерев’яних хрестів! Важких хрестів, дубових хрестів!
Це вам не “обновлєніє”.
І тепер уже на калинівське, кажуть, поле розумні люди щось понад три тисячі хрестів понаносили. І ще несуть…
Треба було тільки тисячу шістсот штук для богородиці, а вони гатять, і гатять, і гатять.
Вистачить і для богородиці, і для сина божого, і для отця небесного. Та й духові святому буде де пересидіти, щоб крильця відпочили.
Оце чудеса!
Але це божеські чудеса…
Чортяка, дивлячись на такий успіх богів, луснув хвостом по стегнах. “Що я в бога, мовляв, теля з’їв, чи що?! Хоч і з’їв, так тільки яблуко!”
І собі за чудеса. Та таких натворив, що куди тому богові!
Ось що пише “Червоне село” про те, що чортяка по селах творить:
“В одному селі сидять комсомольці на зборах і дискутують, чи є бог та чорт, чи нема. Вирішили: нема. Коли — гульк! — панок. “Є,— каже, — бог! Обидва ми є!” Дивляться, а в панка ріжки випинаються, випинаються. І хвіст росте, росте, росте. Комсомольці — ходу! З того часу не стало в селі комсомолу”.
Друге чудо:
“В якомусь селі чорт переодягся панком і прийшов на збори комнезаму. Так голова як уздрів — збожеволів”. Третє чудо:
“Ішли до калинівського хреста люди молитись. Ішли через ліс. Переймає тих прочан стражник та й каже: “Зайдіть, — каже, — люди добрі, до мене в церкву помолитись”. Зайшли люди в церкву, почали мируватись. Помирувались одинадцять душ, коли це півень: “Кукуріку!” Зирк — церкви нема, а в тих одинадцяти — на лобі чорні плями”.
Отаке на Поділлі чортяка викомарює.
Комсомольців порозганяв, комнезамів поперелякував та ще й одинадцятеро прочан понівечив…
І, головне, ніякого порятунку — лиха його година знає!
Навіть комсомольці не беруть — на що вже хоробрий народ!
Є ж прекрасний спосіб од чортів: голова зборів хай чита “Да воскреснєт бог”, — секретар — “Отче наша”, а найдужчий з присутніх підходить ззаду та: “Господи, благослови!” — і по уху!
Чорти цього дуже не люблять…
Не люблять і ті, хто це розказує.
