Сьогодні Київський державний цирк відзначає шістдесятиріччя з дня народження і сорок п’ять років роботи на цирковій арені видатного циркового артиста, дресировщика хижих звірів, народного артиста РРФСР Бориса Опанасовича Едера.
Б. О. Едер п’ятнадцятирічним юнаком почав працювати в цирку. Був впг і гімнастом, і акробатом, і еквілібристом, і літуном, створивши дуже цікаві радянські циркові атракціони “Ейфелеву башту”, “Еквілібристи на шарах” і ряд інших спортивних номерів.
З 1932 року Б… О. Едер переходить на жанр дресировщика хижих звірів і в цьому жанрі добивається видатних успіхів.
Едер — зачинатель радянської дресури хижаків, розробленої ним на основі павловського вчення про умовні рефлекси.
Як колись — та за кордоном ще й тепер! — дресирували хижаків?
Били смертним боєм! Били бичами, залізними палками, кололи залізним тризубом, пекли бідолашного звіра розпеченим залізом.
Кінець кінцем звір підкорявся людині!
Ще б пак? Коли тебе жигануть розпеченим залізом, тарарахнуть по голові залізною ломакою*— мимоволі артистом будеш. І через обруч стрибатимеш, ї під купол цирку полізеш.
Недаром говориться: “Як зайця бити, так і заєць сірнички запалюватиме!” Луплять-луплять нещасну тигрицю, що з неї м’ясо шматтям, а потім: “Співай!”
І співає. Так виє жалісно так печально на мотив: “Не брани меня, родная”, що в слухачів сльози горохом.
Б. О. Едер відкинув жорстокості, біль, муки. Все це він замінив ласкою, любов’ю, смаковими всілякими заохочуваннями.
Приблизно так.
— Алі,— звертається Борис Опанасович до лева. — Давай попрацюємо! Покатайся на оцьому шарі. Не хочеш? А оцього хочеш? — і показує левові шматочок м’яса. — Смачно, Алі, їй-бо, смачно!
Серйозний цар звірячий дивиться, думає, думає, а потім і вирішує: “А що мені, важко на той шар вилізти?! Подумаєш, робота?! А за це м’яса дадуть”.
І вилазить Алі на шар, і катається.
Привезли оце недавно в цирк допіру спійману в уссурійській тайзі молоду тигрицю Найду. Ох і страховище! Вона не виносила присутності людини біля клітки. Вона дико ревла, люто клацала зубами і скажено кидалася на клітку.
За два тижні ви б уже не пізнали Найди. Сидить біля клітки молода дресировщиця Маргарита Назарова, учениця Б. О. Едера, і ласкаво “розмовляє” з Найдою. Найда лежить на спині, вуркоче, мов кіт, а Маргарита Петрівна гладить її, правда, палкою, по шиї, по голові, по череву… Найда вже знає свою виховательку і не кидається на неї тигром.
М. П. Назарова виступає в цирку з групою дресированих тигрів, яких Б. О. Едер навчає і передає учениці.
Ці тигри брали участь разом з Едером і Назаровою в кінофільмах “Небезпечні стежки” і “Приборкувачка тигрів”.
Уперше Б. О. Едер брав участь в кінофільмі “Цирк” з групою левів.
Б. О. Едер дресирував левів, бурих і білих ведмедів, а тепер працює з тиграми.
І скільки для цього потрібно витримки, сміливості, знання звірів і терпіння, терпіння, терпіння…
Що далі? Кровожерніших звірів уже нема… Хіба що Маккарті? Та й на Маккарті способи знайдуться!
Іноді, нема де правди діти, умовні рефлекси у звірів притихають, і беруть у них гору тайгові чи джунглеві “рефлекси”; в таких випадках було непереливки й Б. О. Едерові,— він знає, що таке і зуби, і кігті лютого хижака. Та сміливість і майстерність перемагають!
Багато зробив для розвитку радянського цирку Борис Опанасович Едер.
Уряд високо оцінив його роботу, нагородивши його орденом Леніна і званням народного артиста республіки.
Б. О. Едер ще в повному розквіті сил і таланту.
Він ще багато і сам зробить, і інших навчить…
Доброго йому здоров’я!
