Юри Гната не бачили ніколи?
Отакунький. Низенький, маленький, а волосся довге, покришкою…
Отак як подивишся на нього, руками розводиш: у чім там, царице наша небесна, талант держиться… Де там він міститься?! Ну, ніяк не ймеш віри, щоб у такому манісінькому тілі та сидів отакенний великий дух. Місця мало!
І ото, очевидно, коли вже йому, духові тому, там дуже сутужно робиться, тоді він з його вискакує, вскакує у макети, розсипається по мізансцені, ходором ходить по масових сценах, бризками бризкає на ансамбль, а потім стрибає на афішу й, перекрутившись у звичайні українські літери, виводить на білому папері: “П р е м’є р а”… І знову потім, знесилений, у Гната Юру вскакує…
Не інакше… Бо коли б йому, духові тому, виходу не було, рвонув би він хазяїна свого, Гната Юру, по черевній білій лінії і мали б ми з головного режисера. Державного драматичного театру імені Івана Франка самі вишкварки.
Отакий Гнат Юра…
* * *
А звідки Гнат Юра взявся? Гнат Юра народився…
Народився він у селі Федварі, Олександрійського повіту на Херсонщині, 1887 року… Народився, як кажуть, од батьків.
Батьки в його були селяни, самі на себе працювали, самі їли… Найманої праці не експлуатували й самі плодили дітей. Урожай на дітей у їх був вищий од середнього, невважаючи на те, що система хліборобства була в їх трипільна з обов’язковою толокою.
Коли мати ходила з Гнатком, то все було на однім місці не всидить: то на покуті сяде, то до печі підійде, то на піл ісхилиться, то на лежанці ляже…
А батько, було, подивляться та й скажуть:
— Що то ти, старенька, мізансцени плутаєш?
— Та щось воно дуже вже неспокійне: все б’ється, все вовтузиться.
— Іч ти, — батько, було, промовить. — І що б воно значило?
А то Гнат Петрович ще в череві матернім хвилювався, що мати його мізансцени як слід не вивчила.
…Народився нарешті…
Подивились на обличчя — хлопець.
І зразу як узяв тон — три місяці вікна в хаті бряжчали. І через кожух кумі передавали, і йорданською водою бризкали — нічого не бере… З тону не спадає.. І тільки під час антрактів, коли, було, до материнської пазухи прикипить, замовкне, тільки сопе, тяжко дихає, причмокує й пильно в матір удивляється, хапаючи її за “перуку” й нервово смикаючи… Так ніби сказати хоче: “Не так! Не так! Більше на лоба”.
А мати було подивиться, перекладе з лівої до правої й подумає сумно: “І що з його буде?!”
* * *
І почав Гнат Юра рости…
Три роки Гнатові Юрі… П’ять років Гнатові Юрі… Вийде було батько за клуню:
— Гнатко! А йди-но сюди. Що то ти, шеймин хлопець, понаробляв?
— То, татку, макети!
— Ой, дивись мені, щоб я тобі не намакетив.
А Гнатко палицю між ноги, дубця в руки — й вистрибом поміж соняшниками:
— Ннно!
Похитає головою батько:
— Генерал буде!
* * *
Не вийшов Гнат Петрович на генерала: не пощастило йому… А доскакавши до 1905 року, організовує він у місті Єлисаветі (тепер Зінов’ївське) перший український драматичний гурток…
З того й почалося.
А 1907 року, випрасувавши як слід піджака, іде Гнат Юра в українські актори-професіонали й до 1917 року мандрує з українськими побутовими трупами, намагаючись європеїзувати оту саму “горлицю”, що:
…Полола
Лободу, лободу
Та й послала припутня
По воду, по воду.
І так аж до 1917 року… 1917 року — “Молодий театр” у Києві. Гнат Юра — актор і режисер… Розвал “Молодого театру”… Мандрівка по Правобережжю…
1920 рік — організація в Вінниці Театру імені Франка… Гнат Юра — організатор, головний режисер і актор. Мандрівки театру… Столиця кінець кінцем… П’ять літ.
П’ять літ Гнат Юра на чолі тепер уже столичного Державного драматичного театру ім. Івана Франка. От вам і макети поза клунею.
* * *
Та у чім же річ? Чим же славний є Гнат Юра? Ну, прем’єрами. Мізансценами отими, масовими сценами, ансамблем. А ще ж чим?
Про це так собі не розкажеш. Це треба побачити. Розказати, який саме в Гната Юри талант і звідкіля він, той талант, у його визирає, трудно. Самі прийдіть подивіться.
“Суєту” бачили? Терешка Сурму? Не бачили?! От і розказуй вам після цього…
Подивитесь — тоді самі побачите, де в його той талант…
От виходить на сцену Терешко Сурма з Матюшею, котрий ото… “Гуси”… Замітили, де в Терешка талант?
У батозі! Що?! Чудно?
І нема зовсім нічого чудного! Іменно в батозі!
То таки бриль — брилем, керея — кереєю, обличчя — обличчям і хода — ходою.
То таки “лапер — лапером” і “ламер — ламером”. Все це так, усе це добре. Ні, голубчики, ви цьвохніть так батіжком, ви крутоніть тим батіжком так, як Гнат Юра ним крутить, а потім скажіть:
— Забалакався…
Зробіть… А тоді я вам скажу, чи є у вас талант і де саме той талант у вас сидить.
І коли ви це так і зробите, як Гнат Юра робить, тоді радість по театру плигатиме і гучні оплески стелю підійматимуть…
Інакше — ні. Інакше — не талант…
А Копистку Мусія в Кулішевих “97” бачили? Ну, як він вам?! Що думаєте?
— “Ша, мамаша, я тобі слова не давав”. Або:
— “Ходім, синку, побачимо ще одну проокацію”. І зовсім, голуб’ята ви мої, не те…
То — Куліш. То — автор…
Ні, ви примітьте, як Копистка у другій дії виходить, отоді, як “Гнат Гиря оновився”… Бачили?
Фігуру його, постать його бачили? Як ото він до Смика повертається та на Гирину хату покивує… Зауважили ви це?..
А потім як крутить цигарку, очі незаможницькі примруживши, запалює ту цигарку і каже: — “Торкай, браток!”
Оце ви все замітили?.. Замітили, кажете. Так чого ж ви тоді питаєте мене, де в Гната Юри талант?
Усередині в його талант. У детальнім, до найменших дрібниць знанні психології людської в його талант. У мистецькій обробці кожного типу, в любові до свого діла, в енергії і в надлюдській роботі в його талант.
А ви питаєте: “Де?..”
А бачили ви Гната Юру — ідіота?
Короля Карла VII в “Святій Йоанні” Бернарда Шоу? Після:
— “Я доручив діві командування арміями”. Оте його:
— “Ось!” І — дуля.
Де ви ідіотішого ідіота бачили? Спробуйте кому-небудь так дулю скрутити. Скажуть:
— Дурень.
А коли це робить Гнат Юра, кажуть:
— Ідіот.
А це вище досягнення. І, уявіть собі, мистецьке. Бо розумній людині ідіота виобразити значно тяжче, ніж ідіотові — розумного…
…От вам і Гнат Юра.
Хочете, щоб іще нагадати про типів, яких дає Гнат Юра, як актор?
Не хочу, я не статистик.
