В Данії провадиться таємний збір пожертв для бувшої цариці Марії Федорівни, бо аграрний банк, де були її капітали, прогорів і вона лишилася без нічого.
З телеграм
Нехарашо з царицею… Жебрачить цариця…
“Августейшая”, можна сказать, остаточно “задекабрилась”. Слід підтримати.
Всякий, котрий вірнопідданий, мусить лепту дать. Динарія там якого, чи що.
Бо ж таки не забувайте, що “кесареве — кесареві”.
А як “кесаря” вкесарили, значить, “кесаршине — кесарші”!
Треба дати.
Слід підтримати.
А то ж таки бідує.
“Русская государьшя” — й без спідниці. Та ще на Заході! Просто страм для “руського” народу!
А то б послали їй якихось двітри тисячі (1923 р.) і мали б:
“Пребиваю к вам неизменно благосклонная. Собственною ее импер. величества рукою начертано
Мария”.
Харашо…
І реноме б її підтримали, і весь би Захід по голівці нас гладив:
— От хароші люди! От як до своєї династії!..
А то подумайте-таки, цариця й писатиме:
“Мосьє Пуанкаре! Чи не прислали б ви цариці кілька франків на чепчик, а то старий засмальцювався й незручно вірнопідданим авдієнції давать.
Пребиваю к вам неизменно… Мария”
Просто страм бере, як подумаєш навіть!..
Слід підтримати!
Та й узагалі нехарашо з нашою династією…
Кирило п’янствує, у Миколи (главнокомандуючого), кажуть, геморой од сідла, а Митро Павлович в очко день і ніч ріже…
А не забувайте, що кожного з них уже разів по п’ятнадцять на престол вибирано…
Царі, значить, а отаке викомарюють. Незручно.
Треба їм місце дати.
Раз ото їх уже на царів обрано, збудувати треба їм по престолу, поставити десь у Москві. Лізьте, мовляв, і правте!
Дати їм рулон паперу, хай маніфести пишуть… Бо поспиваються, шеймині царі… По церквах хай би їх поминали…
А то оце зустрів знайомого диякона, так скаржиться…
— Ні за кого, — каже, — й “довгії літа” як слід поперти… Раніш було як почнеш: “Благочестивішого, самодержавнішо-о-о-о-го-го, великого-го-го-го…” Та як підеш, підеш, та все на “о”, та на “о”, так як допреш до “літа”, та як попреш “літа”, так почуваєш, що є що перти, куди перти й про кого перти… Аж вікна бряжчать. А тепер хіба на самій “богоспасаємій державі” так попреш?..
Аж заплакав, бідолаха.
А то б собі попирав аж за трьох зразу…
І царів би врятували, та й дияконам задоволення…
Треба подумати про це…
Правду казавши, не тільки з нашими царями нехарашо…
Не гаразд, як виявляється, і з турецьким султаном.
Телеграми пишуть, що султан у Мецці викинув Магомета з раки, сам заліз у ту Магометову раку та й кричить на Кемальпашу:
— Ти зруйнував Туреччину! Протестую! Теж негаразд…
Така особа, після такого палацу та в Магометовій раці…
Але це вже справа турецька.
Не хочу втручатися в їхні внутрішні справи, щоб не сказали, що порушую суверенітет.
