Остап Вишня – Заєць: Оповідання

І

Золота осінь…

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, — він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й “раскудря-кудря-кудрява”, — ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.

Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм “кру-кру”:

— “Чуєш, брате мій, товаришу мій?” Відлітаємо!

Золота осінь…

От в цей саме час заєць уже збігав до підборщика хутра, той йому вже на всі прорішки попідбирав густо-теплі шматочки, вичистив вуха й лапки і посалив на ріпицю білий помпон.

Набиваються набої крупним шротом, витягаються теплі штани й піджак, мастяться грубіші чоботи, деруться на онучі теплі підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха…

Коли в качачому полюванні більшу вагу мали помідори й огірки, то тут їх заміняють сало й ковбаса.

Незмінною залишається стопка.

При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре оглядати обрій; коли дивитись крізь дно, — місцевість рельєфнішає.

Всі вищейменовані тверді, плинні й газуваті речі розкладаються в певному порядку на канапі, ви ходите й усе кілька разів перераховуєте, перевіряючи, чи нічого не забули:

— Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучі, значите є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм… є… Чи не мало буде?

— Досить, досить! — поспішає посемейство…

— А де ж стопка?

— Та ось, за рюкзаком!

— Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще зарані виїду, щоб не спізнитись на поїзд.

Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.

— Ну, бувайте, здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду!

— А рушницю ти взяв?

— Ай справді, де ж це вона?

— Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась…

— Та хіба ж можна рушницею?!

— А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї… А то ж…

— Ну, годі, годі! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потім зіпсуєш… Та купи сала не менш як на трьох зайців.

— На трьох?

— Ну, купуй на п’ять! Я більше як п’ять не стрілятиму.

Поїхали…

ІІ

Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах.

З підйому можна полювати одному й колективом.

Ідеш собі один чи ріллею, чи озиминою, чи бур’янами і “витоптуєш” зайця, який, як відомо, вдень лежить І відпочиває… Ви підходите до його лігвочка, заєць і вискакує…

Коли полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим “котлом”, такою ніби дугою, щоб фланги були спереду від центра. Заєць як вискочить, приміром, в центрі, то вже йому, інакше як на сковорідку, бігти нема куди.

— Як же краще, — спитаєте, — полювати: одному чи колективом?

Майже однаково.

Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.

Дуже цікаво полювати зайців з собаками-гончаками.

Коли такі собаки є, їх пускають у лісок чи в байрак, вони біжать, підіймають зайця і “голосом” його гонять.

Ви стаєте на путі, де має бігти заєць, і мажете по ньому на тій путі.

Та краса заячих ловів з гончаками не тільки у вашому промахові…

Ви уявляєте собі, коли ціла зграя гончаків іде слідом за зайцем, ніби якийсь оригінальний, ні в якій філармонії не бачений і нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон…

“Скільки жару, скільки страсті в голосах…”

Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, — які б були симфонії!

Стоїш, слухаєш, рве серце тобі груди, поломеніє в тебе мозок, і ти мажеш, мажеш, мажеш…

На засіди ви виходите, коли вже добре стемніє… Виходите в великому дубленому кожусі. Хазяїн вас питає:

— Може б, і свитку ще надягли?

— Ні, — кажете, — не треба. Не так уже воно й холодно. І вітру нема. Та й первак у вас з коміром. Теплий первак, я його добре підпережу, воно не продме.

Засідаєте біля величезного колгоспного ожереду соломи…

Ніч темна, бадьора.

На небі, над ожередом, — зорі, на землі, під ожередом, — зайці.

Сіли, закутались.

— Ну, налітайте, которі тут зайці є!

Тихо-тихо…

Аж ось десь аж із сусіднього села:

— “Котила-а-а-ася…”

І тихо.

Ще щільніше закутуєтесь у кожуха…

Замислюєтесь…

Мимоволі із грудей:

Ой, зійди, зійди, ясен місяцю,
Як млиновеє коло…

І знову тихо.

Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться… Під кожухом тепло-тепло…

І на серці тепло-тепло…

* * *

Раптом над вухом:

— Доброго ранку! Заснули?!

— Драстуйте! Невже заснув?!

— А вже й сніданок на столі! Ходімте!

— Ходімо.

— А де ж ваша рушниця?

— Нема… Дивись. Сюди-туди — нема рушниці.

— Та то так! Тут у нас не зівай! Підслідили, значить, і хапнули. Ну, нічого: може, десь випливе…

— Неприємно! Не кажіть хоч нікому!

ІІІ

Додому ви все-таки зайпя привезли.

— А де ж рушниця? — питається посемейство.

— Курок трошки закапризив: заніс до майстра. Увечері ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезоні заєць.

Трапезу ділить з вами і ваш вірний по полюванню товариш.

— Будьмо!

— Будьмо!

По вечері ви благальне дивитесь на вірного товариша, а він, прощаючись, заплітається:

— Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичав.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Остап Вишня – Заєць":
Залишити відповідь

Читати оповідання (розповідь) "Остап Вишня – Заєць" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі оповідання, повесті та романи відомих авторів. Повчальні розповіді для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.