Пас парубок уночі скот недалеко од ставу. Коло ставу лежав чоловік, а воно не чоловік, а лукавий перекинувсь чоловіком. А вовк крадеться, хоче його сонного з’їсти. Той парубок думає, що то чоловік – і крикнув:
– Ото, дядьку, вовк із’їсть!
Він як схопиться – та в воду. А той каже:
– Коли б я знав, я б і не казав; я думав, що чоловік.
Вовк побіг. Коли чорт виходить і каже:
– Ну, спасибі, дядьку, що ти мене од смерті одборонив. Одбороню і я тебе. Заберуть тебе в солдати, піймають тебе людоїди, будуть годувать на сало…
Забрали його в солдати, піймали його песиголовці (тії, що людей їдять), годують на сало. Уже вгодували, уже й пучки врізали – хотіли різать. Він і здумав про того. Коли той уночі й біжить. Там замки такі здорові – лукавий як добіг, то так і одчиняються. Він прийшов до його:
– А що ти, дядьку, живеш тут?
Каже:
– Живу.
– Поведи мене, де тут гроші є.
Каже:
– Боюсь, хотя мене одсіль як Бог виніс!
Він каже:
– Постій, не кажи так, що Бог виніс. Бог тебе не нестиме, а ще я буду нести.
Він пішов, де є гроші, три мішки набрав, виніс надвір, поскладав на себе. Той парубок сів – не вгадав, коли й додому одвіз.
Привіз до ставу, та туди, де чорти живуть. Так чорт:
– Ну, котрий одвезе чоловіка додому? Я вже відки віз?
Так всі не хочуть. Один кривий каже:
– Я довезу.
Поклали на кривого гроші.
– Гляди ж, – каже чорт, – тільки замітиш свою сторону, так і кажи: «Тпру!»
Вони біжать, куражка спала – парубок каже: «Тпру!»
Дак він:
– Чого ти?
Каже:
– Куражка спала!
– Далеко, – каже, – вертаться, п’ятсот верст убігли, як сказав «тпру»…
Чорт привіз його додому, під хатою положив і гроші тії.
– Гляди ж, – каже, – живи. Ми до тебе приїдем якраз у год, довідаємось, як ти живеш.
Так він жив год. Вони в год якраз і прийшли довідаться. Походили, та й пішли, та більше вже їх не бачив той парубок.
Правда колись була, та давно, мабуть!
