Жив-був на світі пастушок. Вродився він малорослим, і тому в нього став дуже вредний характер. Ось ішов він одного разу по пасовищу, і зустрілася йому по дорозі жінка, вона несла на голові кошик із яйцями на продаж. Він узяв та й жбурнув камінь у кошик, всі яйця й побилися. Бідолашна жінка розсердилася і крикнула пастушку вслід:
— Не вирости тобі більше ні на нігтик, поки не знайдеш прекрасну Баргаліну з трьома яблуками, що співають!
З того часу пастушок зовсім перестав рости, і, хоч як годувала його мати, він усе худнув і сохнув.
— Що це з тобою сталося? – Приступила до нього мати з розпитуваннями. — Чи не зачарував хто тебе?
Довелося синові розповісти, як закляла його жінка на пасовищі: «Не вирости тобі більше ні на нігтик, доки не знайдеш прекрасну Баргаліну з трьома яблуками, що співають!»
— Що ж,— каже мати,— робити нічого, доведеться тобі йти шукати по білому світу цю Баргаліну.
Вирушив пастушок у дорогу. Ішов і дійшов до містка, дивиться, а на містку крихітна жінка — в гойдалці з горіхової шкаралупи гойдається.
– Хто йде? – Запитує вона.
– Тітонько. Я шукаю красиву Баргаліну з трьома яблуками, що співають. Чи не чула ти про неї?
– Ні, не чула. На ось, візьми цей камінь, він тобі стане в нагоді.
Підійшов пастушок до другого мосту, а там друга крихітна жіночка — у горіховій шкаралупі купається.
– Хто йде?
– Друг, тітонька. Я шукаю красиву Баргаліну з трьома яблуками, що співають. Чи не знаєш чогось про неї?
– Ні не знаю. Візьми цей гребінь слонової кістки, він тобі стане в нагоді.
Поклав пастушок гребінь у кишеню і рушив далі. Дістався він до гірського потоку. Сидів на березі чоловік і збирав у мішок вечірній туман. Пастушок і в нього спитав про прекрасну Баргаліну. Незнайомець теж нічого про неї не знав, але подарував юнакові жменю густого туману.
Дістався пастушок до млина, а там мельником — лисиця.
— Як же, — каже лисиця. — Чула я про прекрасну Баргалін. Тільки добути її буде важкувато. Іди все вперед, поки не зустрінеться тобі будиночок з відчиненими дверима. Заходь туди сміливо і побачиш кришталеву клітку з дзвіночками, а всередині лежать яблука, що співають. Охороняє цю клітку стара чаклунка. Запам’ятай: коли очі у старої заплющені, сну у чаклунки немає в жодному оці, а коли відкриті — тоді вона спить. Хапай клітку і втікай.
Дістався пастушок до будиночка, побачив і кришталеву клітку, і стару поряд. Очі в неї були заплющені — отже, не спала.
— Доброго дня, юначе, — каже стара. — Зроби милість — розчеши мені волосся.
Став пастушок розчісувати чаклунське волосся, і вона помалу розплющила очі — задрімала. Схопив пастушок клітку і дай боже ноги. Але дзвіночки в клітці здригнулися, задзвеніли, стара й прокинулася. Стрепенулась чаклунка — сотню вершників у гонитву за пастушком посилає. Скачуть вони, мчать, ось-ось хлопця наздоженуть. Кинув пастушок за спину камінь, що був у кишені. Обернувся камінь величезною горою зі скелями та прірвами. Коні там ноги собі й переламали. Залишились вершники без коней, повернулися пішки до старої.
Посилає вона навздогін пастушку двісті кіннотників. Як побачив пастушок, що вони скачуть по п’ятах, кинув назад гребінь слонової кістки. Тієї ж миті перетворився гребінь на гору, гладку, наче кістяну. Заковзали по ній копитами коні, і всі побилися. Втретє послала чаклунка погоню в триста вершників. Шпурнув пастушок позаду себе жменю туману, розтікся він в’язкою пітьмою, заблукали коні і з шляху збилися.
Вийшов пастушок на дорогу до хати і захотілося йому пити. Витяг він із клітки одне яблучко і почав його розрізати. Раптом чується йому тоненький голосочок:
— Ой, ріж обережненько! Бо мене пораниш.
Пастушок обережно розрізав навпіл яблуко, одну половинку з’їв, а іншу в кишеню сховав.
Дійшов він до колодязя біля рідного дому, засунув руку в кишеню за половинкою яблука, дивиться, а там сидить маленька дівчина.
— Я і є прекрасна Баргальіна, — каже. — І дуже зголодніла. Принеси мені пшеничний коржик.
Посадив пастушок Баргаліну на приступочку біля колодязя і пішов додому за коржиком.
А тут до криниці прийшла служниця на прізвисько Сквернавка. Побачила вона красуню маленьку на сходинці і каже:
– Ух ти яка! Маленька, та гарненька! А я така велика і негарна.
Схопила Сквернавка прекрасну Баргаліну і кинула її в колодязь.
Повернувся пастушок, а прекрасної Баргаліни немає як і не було. Засмутився хлопчина, та що вже тут поробиш…
Мати пастушка теж зазвичай брала воду з цієї криниці. Витягла вона одного разу відро води, а в ньому рибка. Принесла мати рибку додому, засмажила. З’їли вони з сином рибку, а кісточки у віконце викинули. І там, де впали в землю риб’ячі кісточки, виросло дерево, та таке могутнє й гіллясте, що весь світ у вікні заслонило. Зрубав дерево пастушок, наколов дров і став ними топити піч.
Минув якийсь час, і померла мати пастушка. Жив він тепер самотньо, такий самий худий і непоказний. Щоранку йшов пасти худобу і повертався додому лише ввечері. І до його приходу — на превеликий подив — усі миски-сковорідки були почищені, чашки-тарілки перемиті, а чиїх рук це справа — невідомо. Ось одного разу сховався юнак за дверима — подивитися, хто ж ці дива творить. І бачить: вилазить з оберемка хмизу крихітна дівчина і давай ложки мити, підлогу підмітати, постіль застилати, скриню відкривати, пшеничні коржики пекти. Тут і вискочив пастушок з-за дверей.
– Хто ж ти така? І як сюди потрапила?
– Я прекрасна Баргаліна, – відповідає крихітна дівчина. – Пам’ятаєш, ти знайшов мене в кишені замість яблука. Кинула мене Сквернавка в колодязь, я в рибку повернулася, потім риб’ячими кісточками стала, потім насінням, потім деревом виросла і перетворилася на дрова. А коли тебе вдома немає, я знову обертаюся чудовою Баргаліною.
Як знайшов пастушок свою Баргаліну, одразу почав рости, з кожним днем все вищим й гарнішим ставав. І маленька Баргаліна росла разом з ним. Перетворився пастушок на статного молодця і одружився з Баргаліною. І був веселий весільний бенкет.
А я сховався під стіл
Там кісточку знайшов.
Мене по носу били.
Аж в очах іскри горіли.
