Лежала собі лисичка – сестричка і плакала з голоду. Побачила її перепілка:
— Що з тобою, лисичко? Може, розсмішити тебе, може, нагодувати, а може налякати?
— Насамперед нагодуй мене досхочу, — просить лисиця.
— Добре, – сказала перепілка. — Дивись, он іде жінка і несе смажені на олії коржики. Я зроблю так, що вона залишить коржики, а ти їх з’їси.
Полетіла перепілка і сіла попереду жінки. «Спіймаю пташку для свого сина», — вирішила жінка, поставила коржики і почала ловити перепілку.
Коли жінка і перепілка відійшли подалі, лисиця швиденько з’їла всі коржики. Перепілка відразу знялася і полетіла.
— Ну що, нагодувала я тебе досхочу? — спитала перепілка.
— Нагодувала, — відповіла лисиця. — А тепер розсміши!
Повела перепілка лисицю до орачів. Влаштувала її неподалік, а сама злетіла і сіла на голову одного орача. Другий орач хотів ударити її палицею, перепілка в туж мить відлетіла, і удар прийшовся по голові орача. Той впав.
Катається лисичка по землі і регочеться.
— Ну як, розсмішила тебе? — спитала перепілка.
— Розсмішила, — відповіла лисиця. — А тепер налякай мене!
— Не проси, щоб я налякала тебе, — почала відмовляти її перепілка, але лисичка наполягала на своєму.
Залишила перепілка лисицю в лісі й полетіла. Зустріла вона мисливців із гончими псами та сіла перед ними, гончаки кинулися за нею. Привела перепілка гончаків до лисиці, а сама геть полетіла.
Не встигла лисичка шмигнути в нору, як гончаки відірвали у неї хвіст. Коли мисливці з гончими пішли, вилізла лисиця з нори, перелякана до смерті, і сидить.
— Я просила тебе, не примушуй себе лякати. Тепер каєшся? — спитала перепілка.
— За те, що ти мене так налякала, я з’їм тебе. І лисиця схопила зубами перепілку.
— Лисичко, а який у нас сьогодні день? Я хотіла б знати, в який день я вмираю, — раптом запитала перепілка.
— Середа, — роззявила пащу лисичка.
І перепілка відлетіла.
— Чим говорити «середа-а», краще б я сказала «р-р-р», сказала лисиця, заскреготавши зубами від злості.
