Жили колись король з королевою. У них була дуже файна донька. Коли вона підросла, треба було її видати заміж. Король оголосив:
– Хто забере в моєї доньки перстень, той і буде її чоловіком.
Парубки сушили собі голови, але ні один не міг забрати перстень із пальця королівни. Біда в тому, що король не випускав її з палацу, а коли виходила, тримався її, як реп’ях кожуха.
Одного дня до короля прийшов столяр Федько і сказав:
– Ваша величність, я заберу перстень від королівни.
– Як забереш, то будеш моїм зятем,– відповів король.
Федько вернувся у село й сказав своєму вуйкові, з яким
майстрував:
– Поможіть мені, вуєчку, забрати перстень з пальця королівни. Король її нікуди не пускає, тримає під ключем. Що порадите?
Вуйко думав день, два, три, а відтак сказав:
– Ми файні майстри. Зробимо великий, як шафа, годинник. Він буде грати на флоярі, коли королівна увійде подивитися котра година.
Федько разом з вуйком стали до роботи. Не минуло й тижня, ЯК той годинник був готовий. Федько заліз у нього із сопілкою. Вуйко замкнув його там і повіз годинник продавати.
На ярмарок нагадався король із королівною. Коли дівчина підійшла близько, Федько уздрів її через шпарку і почав грати на сопілці.
– Ой, як файно грає цей годинник!– сказала королівна.– Тату, купіть його.
Король дав купу грошей і забрав годинник до палацу. Слуги занесли його до покою королівни й поставили в куток.
Здивована дівчина увесь час сиділа перед тим годинником, а Федько грав їй файно на сопілці. Коли лягла спати, він відімкнув дверці й вибрався до покою. Зняв золотий перстень з пальця королівни і знову – у годинник.
Другого дня Федько ще пограв, а потім перестав. Коли живіт приростає до хребта, то не дуже будеш дути у сопілку.
Королівна прибігла до батька:
– З годинником щось сталося – чомусь не хоче грати.
– Най покличуть майстра, аби полагодив…– відповів король.
Слуги пішли й покликали Федькового вуйка. А він забрав годинник до себе, випустив голодного Федька і зробив так, аби годинник грав уже без людини.
Одного дня король спитав:
– Доню, де є твій перстень?
– Не знаю, тату… Відай, хтось забрав.
Король видав розказ на весь край.
– Най з’явиться до палацу той, хто зміг забрати перстень із пальця королівни. Моя донька стане його жінкою.
І Федько пішов до королівського палацу. Там відтанцювали і відіграли весілля.
А казка йшла через перелазку, і хто її слухав – тому фігів в’язка.
