Одного разу селянин пішов у ліс за дровами. За ним побіг і його пес. Разом вони увійшли в ліс. Раптом з’явився вовк. Він накинувся на пса і хотів його з’їсти, але пес зі сльозами на очах сказав йому:
– Що я зробив тобі поганого, що ти хочеш мене з’їсти? Якщо ти зараз з’їси мене, все одно завтра знову будеш голодним. Давай підемо до нас додому, там кожен день мені дають хліб та іншу їжу, будемо жити разом.
Вовк бачить, що пес говорить діло та й погодився. Йшли вони йшли, і, коли підійшли до села, вовк зауважив, що шия у пса в залисинах і гнійних струпах.
– Це добре, дуже добре, братику, що ти так чудово живеш, але чому у тебе така шия?
– Знаєш брате, у мого господаря поганий характер: перед тим як покласти переді мною хліб, він одягає мені на шию ланцюг, а вже потім каже: «Їж».
– Ні, братику, я піду назад, а ти йди, живи з ситим шлунком і з ланцюгом на шиї.
