Хорватська народна казка
Жили собі дід і баба — та й посварилися і майно своє поділили між собою.
А мали вони тільки півня та курку. Баба взяла собі курку, а дідові півня залишила.
Одного разу дід захворів. І пішов до баби просити, щоб вона йому одне яєчко дала, бо він дуже голодний. А баба й каже йому: — Ти ж маєш півня, хай він тобі знесе яйце або заріж його.
Стислося дідові серце. Повернувся він до своєї хати і каже півневі:
— Ну от, ти їси та п’єш — а що ми маємо з того? Іди краще між люди, може, десь служити наймешся.
Пішов півень світом та все журиться: де його ту службу знайти? Аж зустрічає вовка.
І питає його:
— Куди ви, дядьку вовче, йдете?
— Та йду їсти шукати.
Півень і каже йому:
— То ходімо разом, веселіше буде.
Ідуть вони удвох, ідуть, вовк уже ледве ноги волочить — так утомився.
І питає його півень:
— Дядьку вовче, то ви вже пристали і йти не можете?
— Так,— відповідає вовк,— пристав.
— Тоді залазьте в мене.
Вовк шусть — і вже в півневі сидить. Пішов півень далі, аж тут лисицю здибав.
— Куди ви зібралися, тітко? — питає він її.
— Та йду їсти шукати.
— То ходімо разом, веселіше буде.
Ідуть вони світом, ідуть, лисиця аж шкутильгати стала — так підбилася від довгої дороги. І питає її півень:
— То що, не можете йти — натрудили ноги? Тоді залазьте в мене, понесу вас.
Лисиця скік — та й уже в півневі. Пішов півень далі. Аж бачить: вода тече. От він і питає її:
— Водо, куди пливеш?
— Та пливу світ за очі.
— Ходімо разом, веселіше буде.
Іде півень, іде, а вже вода поруч нього ледь дзюркотить — так зморилася. І півень її питає:
— Не можеш, водо, пливти — сили тебе зраджують?
— Так,— відповідає вода,— втомилася.
— Тоді запливай у мене, понесу тебе.
Вода плюсь — та й уже в півневі хлюпає. А півень далі світом іде та й бачить: рій бджолиний летить. От він і питає його:
— Куди це путь держиш, рою?
— Та нове дупло шукаю.
— То ходімо разом, веселіше буде.
Ішли вони так, ішли, аж і бджолиний рій уже з сил вибився. То півень і каже йому:
— Залітай у мене, і тебе понесу.
Залетіли бджоли в півня. А півень далі пішов і дістався до якогось замку.
Там росло високе дерево. А вже темно зробилося.
От півень і вискочив на те дерево, вмостився на гілці й заснув.
Так і переспав усю ніч.
А як тільки світати почало, заспівав на все горло: — Кукуріку, пан під коритом!
Прокинувся пан у замку, зірвався з ліжка: як це про нього, про пана такого, хтось там сміє отаке співати?
Прислухався пан, аж півень знову своєї:
— Кукуріку, пан під коритом!
Розсердився дуже пан, гукнув свого слугу, а той наказав наймитам того співака зловити й між коней кинути — хай затопчуть.
Ринули наймити, схопили півня, кинули його між коней і стайню замкнули.
А півень і каже:
— Дядьку вовче, вилазьте та коней приборкайте, щоб мене не затоптали.
Вийшов вовк, розправився з кіньми, виконав діру під стіною, і півень та вовк утекли надвір.
А вранці, ще сонце не сходило, півень уже знову співає на дереві:
— Кукуріку, пан під коритом!
Пан схопився з ліжка, гукнув свого слугу і наказав, щоб наймити негайно пішли подивилися, що там роблять коні, чого те створіння знову на волі горлає.
Метнулися наймити до стайні, відчинили двері: аж там усі коні неживі лежать.
Сказали про це панові, пан ще дужче розсердився й закричав:
— Зловіть його і киньте між гусаків — хай заклюють!
Побігли наймити, схопили того півня й кинули між гусаків. А півень каже:
— Тітко лисице, вийдіть та злючих гусаків приборкайте.
Вийшла лисиця, розправилася з гусаками, підкопала під стіною діру, і півень та лисиця втекли з хліва. Вранці півень знову співає:
— Кукуріку, пан під коритом!
Пан дуже розлютився й наказав, щоб наймити подивилися, що там гуси роблять.
Подивилися наймити і розповіли йому все.
Розкричався пан та звелів добре піч напалити і в неї того непоштивого співця кинути — хай там спечеться.
Погналися наймити за півнем, упіймали його та й жбурнули в піч.
А він і каже:
— Водо, вийди та піч погаси.
Вода вийшла, розлилася по черені й погасила піч.
Другого ранку прийшли наймити подивитися, чи півень уже спечений, аж він собі надворі співає:
— Кукуріку, пан під коритом!
Розлютився пан, розсердився, сам побіг за тим пересмішником, а коли схопив його, то не мав куди та під сорочку засунув.
А півень і каже:
— Бджоли, виходьте, пана жигайте.
Загудів, заворушився бджолиний рій та й ну пана жигати, та й ну жигати. А пан у крик, проситися почав. Півень тоді й каже до пана:
— А що даси, щоб тебе бджоли не жалили?
Пан відповідає йому:
— Стільки дукатів, скільки піднімеш.
Півень відпустив бджіл, а пан дав йому стільки дукатів, що він ледве підняв: понапихав їх під крила, навіть поковтав чимало.
І поспішив із тими грішми додому.
Прийшов до дідової хати та й ще здалеку закукурікав:
— Кукуріку, розстеляй, діду, плахту велику!
Дід зрадів незмірно, заметушився, гукає:
— Мій півник прийшов, подарунки приніс!
Розстелив дід плахту, півень висипав на неї дукати — не вмістилися всі.
Ще одну і ще одну дід розстелив — аж три плахти дукатів насипав йому півень. Веселий дід, півня добре годує і сам має що їсти.
Почула баба, що в діда стільки грошей завелося, прийшла до нього та й просить:
— Дай мені, діду, кілька дукатів.
— Не дам,— каже дід,— ти ж мені навіть одного яєчка не дала, коли я тебе просив.
Повернулася баба додому та й каже своїй курці:
— їди у світ, десь наймися служити, грошей мені принесеш.
Вийшла курка з двору, дійшла до гною й почала гребтися. Знайшла щербатий гріш, гарненько сховала його та й сокоче: «Ко-ко-ко!» Ще по-греблася— іржавого цвяха знайшла і його сховала й побігла додому. Прибігла до бабиної хати й гукає:
— Іїудкудак, розв’язуй, бабо, клумак, розстеляй на подвір’ї не три плахти — чотири! Ко-ко-ко, розстеляй широко!
Баба рада, розстеляє плахти, ще п натягує їх, щоб ширші були.
Курка над одною потрусилася — щербатий гріш витрусила, над другою — іржавші цвях випав, над третьою та четвертою плахтою трусилася, трусилася — нічого не витрусила. Тоді баба питає її:
— І це все?
— Більше нема,— відповідає курка.
— Тю-тю.— їй баба на це,— то не було чого й з дому іти.
Отак півень дідові багатство приніс, а курка бабі щодня одне яєчко зносить.
