Давним-давно, у незапам’ятні часи, найкрасивішим і найстрункішим з усіх звірів і птахів був півень. І був він дуже цим гордий. Поводився півень важно, гордовито і зарозуміло. І ні з ким із звірів та птахів не розмовляв. Тільки павич був його єдиним другом.
На бідному павичі не було навіть більш-менш пристойного одягу. І ось одного разу прийшов він до хвалькуватого півня і почав просити його:
— Друже мій, я сьогодні запрошений у гості. Але я не маю гарного вбрання. Як йти у такому вигляді? Адже ті, хто знают, що я твій друг, засміють мене. Позич мені твій красивий одяг.
Півень повірив словам друга і віддав йому свій гарний одяг. Павич одягнувся як слід і сказав:
— Якщо я раптом затримаюся, поклич мене. Якщо і після цього мене не буде, поклич ще раз, та голосніше, щоб я почув твій голос.
Убравшись у гарний одяг, павич пішов в гості, але довго звідти не повертався. Півень почав кричати, щоб павич почув його, але жодної відповіді не було. З того часу і досі півень з світанку до заходу сонця кличе павича, щоб повернути свій гарний одяг.
