Був у багатого Мужика Гаврила пес Рябко. Узяв той пес та й здох. Ну, мужик хоче його поховати, як християнина, бо пес йому добре служив.
От іде він до попа та й каже:
— Хочу я свого пса рябого поховати, як християнина старого.
Піп каже:
— Що ти, Гаврило, здурів,— пса рябого поховати, як християнина старого? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?
Але Гаврило нічого — ходить по хаті, промовляє до попа словами:
— Ваша голова не пуста, та й моя не порожня, зробити все можна, маю грошей черес — буде похованим мій пес.
Ці слова промовляє і черес грошей висипає. Як ті гроші піп забачає, аж слинку лигає, аж попа хвороба нападає.
Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:
— Роби, Гавриле, малу домовинку, ніби на малу дитинку, буду щось діяти, будемо пса ховати.
Іде Гаврило додомоньку, робить домовиноньку, ніби на малу дитиноньку. Беруть вони вдвох з попом пса рябого та й ховають, як християнина старого. Гаврило радий, і піп радий.
Але пройшло трохи часу, сусіди бачать, що то не чоловік похований, бо всі в багача живі, а тільки пса нема; то то вже видно, що пса поховали.
Взяли та й написали жалобу до архирея: так і так, пса рябого піп поховав, як християнина старого.
Архирей тоді:
— Як так? Я йому!..
Та й написав у село, що приїде.
Злякався піп, труситься, до Гаврила йде, свариться:
— Що ти зробив, ти мої діти посиротив! А Гаврило йому:
— Нічого, батюшко, ваша голова не пуста, і моя не порожня, все зробити можна.
Тоді він коня сідлає, черес грошей насипає, до архирея вирушає і цапа рогатого на мотузку з собою забирає. Заходить до владики, двері відчиняє і так промовляє:
— Владиче, владиче, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого.
Архирей як розсердиться, як затупає ногами:
— Як ти смієш мене так просити, щоб з цапа попа зробити?!
Але Гаврило не плошає, черес грошей виймає, на стіл висипає. Він гроші висипає, а архирея вже хвороба розбирає. Бере він гроші, ховає, а цапа садовляє, постригає, на попа його посвящає. Та ще й каже:
— Стрижіть його зрідка та й не пускайте до дідька. Гаврило рад, і архирей рад.
Ну, але приходить час архирею в село їхати. Приїжджає він у село, йде до церкви і став там під стіною. А піп у церкві править. Архирей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає та й править і співає:
Ви курите люльку,
Я нюхаю табаку.
Ви висвятили цапа на попа,
А я поховав собаку.
Ви не винні,
Я не ви-и-и-не-е-е-ен!
А дяк йому в тон з клиросу:
Господи помилуй,
Господи помилуй,
Господи помилуй,
А-а-мінь!
А люди нічого не знають і хрестяться.
Ну, тоді архирей злякався та й сказав людям:
— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса рябого, а християнина старого.
Та з тим з села і поїхав.
