Якийсь заможний пан з-під Ольштина полював колись сам один у лісі, що сягав далеко-далеко.
В тому лісі посеред галявини була велика яма, вирита на вовків.
Пан ішов через галявину й ненароком упав у яму.
Як же він злякався, коли побачив, хто в тій ямі! А там уже сиділи ведмідь, здоровенна змія та кіт.
Кожен із жахом дивився на інших.
Отож пан і собі притулився до стінки та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три дні-все даремно.
Лиш на четвертий день наймит Міхал прийшов у ліс рубати дрова й почув голос із ями.
Він підійшов до ями й питає:
– Хто там?
А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, ніде правди діти, він і злякався дуже.
Пан упізнав наймита з голосу.
– Це я, твій пан! – гукнув він.
– Я впав до вовчої ями. Допоможи мені вилізти. Ось побачиш, як я тобі віддячу.
Міхал відшукав довгу жердину, опустив у яму.
Чує – хтось за неї схопився.
Почав Міхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад.
І що б ви думали – кого він побачив?
Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу.
Бідний Міхал затремтів з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потім обернувся на ведмедя.
Міхал хотів був уже тікати, коли знову почув з ями голос:
– Не кидай мене тут, Міхале, любий! Змилуйся! Я знаю – ти хочеш одружитися. Справлю тобі гарне весілля, тільки допоможи мені вибратися з ями.
Почув це Міхал, усміхнувся.
Хоч і не вірив, що то його пан, але вирішив спробувати ще раз.
Обережно встромив жердину до ями – й зараз же почув, як щось дряпається по ній.
Потяг Міхал жердину, і здалося йому дивним, що пан такий легкий.
Аж тут із ями вискочив кіт, нявкнув і шугнув у кущі.
– Ой лишенько! Це був напевне диявол. У цій ямі, мабуть, сидять самі чорти.
Він уже хотів був тікати, коли пан заблагав і залементував:
– Не кидай мене, Міхале, любий! Надходить ніч.
Я вмру від страху, голоду й холоду.
Подарую тобі ціле господарство й купу грошей, якщо ти мене врятуєш.
Міхал знову встромив жердину до ями.
Але цього разу з жердини із сичанням сприснула змія і зникла в траві.
«Чую людський голос, а з ями вилазять дикі звірі!» – зчудувався Міхал.
Він кинув жердину на землю, але пан так благав і кричав, що шкода було слухати.
– Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину! Тепер уже в ямі немає нікого, крім мене.
Віддам тобі весь свій маєток і всі гроші, якщо врятуєш мені життя.
«Якщо це справді пан і я його врятую, буде він мені вдячний до самісінької смерті, – подумав Міхал.
– Може, навіть і не віддасть усього маєтку, але грошенят таки відсипле».
Намордувався Міхал добряче, бо пан був товстелезний і важкий.
Та ледве ступив на тверду землю, як зараз же гримнув:
– Ти, дурню! Чого так довго вовтузився? Я мало з голоду через тебе не вмер.
Міхал перелякався не на жарт.
Мерщій вийняв з кишені окраєць житнього хліба, що взяв собі на вечерю, й віддав панові.
Трохи підживившися, пан важко сперся на Міхала й поволі рушив до свого маєтку.
А як став на порозі, сказав Міхалові:
– Ну, тепер ти вже мені не потрібний. Іди собі.
Взавтра рано-вранці наймит подався до панського двору.
«Може ж таки щось дасть мені на весілля», – думав він.
Зайшов у двір і каже слугам: так, мовляв, і так.
– Чого ж тобі треба від нього? – питаються слуги.
Міхал розповів, як урятував пана з вовчої ями. Слуги почали сміятися та лаяти його.
Не один думав:
«Якби це я знайшов – отам би й кинув у ямі. Нехай би його вовки з’їли».
Бо ж пан був лихий і недобрий.
Нарешті хтось із слуг пішов до нього й сказав:
– Там, ясновельможний пане, прийшов чоловік, який вас учора витяг із ями. Він хоче щось вам сказати.
– Що?! – люто гримнув пан.
– Мене витяг з ями? Брехня!
Вибіг на подвір’я, вилаяв Міхала, назвав брехуном, а потім узяв батога та й вигнав його з двору, ще й собаками нацькував.
Оце так віддячив!
Смутний і ображений повернувся Міхал до своєї хатини в лісі.
Прийшов – що за диво? – двері відчинені.
Глянув – аж ведмідь та кіт, яких він урятував, лежать долі, а змія примостилася на печі.
Всі троє чекають на нього.
Міхал так і остовпів, побачивши цю трійцю, але ведмідь чемно підійшов до нього й повів у комору.
Там лежав олень, якого ведмідь вполював для Міхала.
– Ото добре! Хоч буде що засмажити на весілля! – аж руками сплеснув Міхал.
– Красненько тобі дякую.
Тут підбіг кіт і, лащачись, повів Міхала в сіни, де на лаві лежав букет чудових квітів.
– Буде чим прикрасити хату на весілля! – зрадів Міхал.
– Дякую.
Нарешті підповзла змія, тримаючи в роті камінь-самоцвіт, який блищав на всю хату.
– Ой, та це ж, певно, коштує великих грошей! – здивувався Міхал.
Він чемно подякував звірам і нагодував їх; вони й пішли собі в ліс.
А Міхал сів на лаві й узяв самоцвіт у руки.
Дивиться і не знає, що з ним робити.
Вранці пішов до панського мастку.
Він надумав продати самоцвіт пані, яка дуже любила золото й всілякі коштовні цяцьки.
Та коли він показав самоцвіт панові, той заверещав:
– Ах ти ж негіднику! Де ти його вкрав? Адже він коштує цілу купу грошей.
– Я не вкрав його, пане. Мені принесла самоцвіт змія, що була разом з вами у ямі.
– От брехун! Забив, певне, якогось подорожнього й забрав у нього таку коштовність!
І пан забрав у Міхала самоцвіт, а його самого наказав кинути у в’язницю та ще й вирядив слугу в місто подати до суду.
Привели Міхала на суд.
Він розповів, як витяг пана з ями.
Та пан присягався, що наймит бреше.
Суддя послухав пана й каже Міхалові:
– Еге, мій любий!
Хто ж тобі повірить? Чи є в тебе свідки?
– Є свідки! – вигукнув Міхал.
– Є ведмідь, кіт і змія, тільки вони в лісі. Покличте їх, нехай скажуть.
– Ніхто твоїй брехні не повірить! – розлютився суддя.
Він уже хотів був виносити вирок, коли раптом за дверима щось загарчало.
Відчинили двері, й до зали увійшов ведмідь.
На спині в нього сидів кіт, а змія обкрутилася навколо шиї й поглядала навколо своїми розумними очицями.
Всі страшенно перелякалися, а пан аж зблід і сховався за столом.
Ведмідь із своїми друзями рушив до нього. Тільки-но підійшли ближче – пан зарепетував:
– Відійдіть! Відійдіть! Я скажу правду. Цей чоловік не винен. Все було так, як він казав. Я заплачу йому, я все віддам!
Міхала негайно звільнили, і чутка про те, що з ним сталося, полинула по всій околиці.
Люди так сміялися з пана й соромили його, що він незабаром утік кудись аж за море.
А Міхала всі хвалили й шанували. І незабаром наставили його лісничим.
Зажив він з людьми в добрій злагоді, а потім одружився із своєю нареченою.
Справили гучне весілля.
Їжі й питва було досхочу.
Ведмідь, кіт і змія теж прийшли на весілля.
За столом їх почастували тим, що вони любили найдужче: ведмедя – медом, кота – жирним м’ясцем, а змію – солодким молоком скільки душа забажає.
І таке це було гарне весілля, якого в околиці та й у всій Польщі ніхто не бачив і не пам’ятав.
