Якось черепаха зустріла зайця. У давні часи звірі могли говорити, так як люди. І вони так само, як зараз люди, запрошували одне одного в гості на свята. Черепаха запитала:
— Зачику, ти куди йдеш?
— Іду на свято, — відповів той.
— Підемо разом.
— Ходімо.
Пройшли вони трохи, і зайчик сказав:
— Гей, черепахо! Я втомився від твого товариства.
— Ти думаєш, що швидше за мене потрапиш на свято? — запитала черепаха.
— Давай заради сміху підемо нарізно: ти йди вперед, а я наздожену тебе, — засміявся зайчик.
Зайчик зупинився і почав скубати траву, а пізніше, коли черепаха трохи відійшла, поскакав і наздогнав її.
— Гей, подружко, до зустрічі! — крикнув він, пробігаючи повз неї.
Відбігши подалі, він ліг і почав чекати на черепаху. Але непомітно для себе заснув. Черепаха тим часом пройшла повз. Проспав зайчик до самого вечора, а прокинувшись, вигукнув:
— Я все проспав! Ця черепаха вже пройшла. Ну нічого, я ще наздожену її.
І він кинувся бігти. По дорозі він зустрів черепаху, що поверталася.
— О Найшвидший, куди ж ти поспішаєш? — спитала вона.
— На свято, – відповів зайчик.
Черепаха мало не захлинулась від сміху:
— Свято закінчилося, і всі вже розійшлися.
