Був собі один чоловік – брехло несусвітнє. Усе життя тільки те й робив, що інших обдурював та обкрадав. Зненавиділи селяни його, не те що в гості кликати, а й вітатися соромилися.
Бачить брехун, немає йому життя в селі, узяв свою бурку та й подався світ за очі. Дев’ять днів ішов і дев’ять ночей, дев’ять гір перейшов. Аж присмерком приходить він в одне село. А саме такий дощ уперіщив, що змок брехун до нитки. Ото прикинувся сліпим та й стукає до одного селянина:
– Чи не пустите незрячого переночувати?
А той селянин був правдивий, за своє життя й разу не збрехав. Як побачив сліпого, одразу ж запросив до господи. Його дружина принесла новий одяг, а мокрий випрала і повісила сушитися. Повітали гостя та й поклали в шовкову постіль.
Полягали й самі спати, тільки лихий брехун не спить, роздивляється по хаті, що б його вкрасти. А що не набачив нічого, то раненько схопився, накинув на себе свої старі лахи, потім узяв новий господарів одяг, поклав у кишеню три срібні монети, у мішок усю одежину та й накивав п’ятами.
Прокинувся селянин, бачить, немає ані сліпого, ані одягу. Ото й думає: «Злодій далеко ще не встиг утекти. Піду, може, наздожену». І справді, в одному селі наздогнав та й каже тихенько:
– Соромно тобі, повітав тебе, як гостя, а ти мій одяг украв?!
– Це ти злодій, а не я. Сліпий сірома, йду собі дорогою, а ти хтозна-чого причепився. Я в тебе в хаті зроду не був, а цей одяг мій!
Селянин не витримав, підбіг і вирвав у злодія з рук мішок.
На гвалт позбігалися люди. Тут злодій і ну прибіднятися:
– Оцей злобичник хоче в мене останню одежину відняти!
Пожаліли люди незрячого, накинулися на селянина, набили, мішок забрали і віддали брехунові. Скільки не доказував селянин, що то його одяг, йому ніхто вірити не хотів:
– Як тобі не сором, хіба незрячий зможе обікрасти?
А тут злодій вже й зовсім осмілів, каже людям:
– Коли це його одяг, то хай скаже, що є в кишені!
А селянин:
– Нічого я туди не клав!
– А бачте, бреше, бо в кишені в нього три срібні монети лежать. Коли штани його, то чого там мої гроші лежать?
Дивляться люди, аж у кишені й справді три срібні монети. Ото взяли та й іще раз набили дядька, щоб удруге не обкрадав сліпих.
А селянин тільки скрушно похитав головою:
– Де ж та правда? Мене обікрадено, ще й мене ж таки й бито!
В цей час вийшов з гурту один сивий дід, підійшов поволі до сліпого та й каже:
– Цей одяг пошили у Багдаді, геть увесь червоними смужками порозшивали, де то вже тобі до такого одягу!
Тут сліпий як закричить:
– Що ти городиш, хіба не бачиш, що одяг увесь чорний і немає по ньому ніяких червоних смужок!
Забрав дід у нього одежину та й віддав селянинові:
– Це й справді твоє.
А брехуна прогнали звідтіля, щоб і близько не було.
