Жив собі бідний, дуже бідний швець, який мав гарну жінку, та дітей у них не було. Через свою бідність швець був дуже злий і всю злість виливав на жінці. Нічим вона не могла йому догодити. Одного разу страшенно побив її за те, що не мав шкіри для взуття. Жінка ледве вирвалася і втекла.
По дорозі зустріла католицького попа. Цей піп вже давно залицявся до неї. Розповіла йому про своє горе. Піп пожалів її, дав багато грошей і сказав, що увечері прийде до неї в гості. Жінка пообіцяла, що о восьмій годині випровадить кудись чоловіка й буде чекати попа.
Йдучи далі по дорозі, жінка зустріла другого попа, уніатського. Розповіла йому про свою біду. Цей піп теж дав їй грошей при умові, що о дев’ятій годині вечора буде чекати його в гості. Жінка була рада, що має багато грошей і може купити для чоловіка шкіри на взуття.
Щастя всміхнулося жінці й тоді, коли зустріла пресвітера баптистів. Він теж не пройшов, щоб не зачепити молодицю. Жінка сказала й те, що увечері о десятій годині її чоловіка дома не буде. Закинула, що їй дуже потрібні гроші. Пресвітер не поскупився, дав молодиці немало грошей і попрощався з нею до вечора.
Жінка накупила багато матеріалів для майстерні й повернулася додому. Дома чоловік давай жінку бити: звідки вона взяла стільки грошей? А вона йому все розповіла. Тут вони домовилися, що, як тільки попи будуть приходити, чоловік постукає – ніби повертається додому, а вона хай сховає кожного попа в печі.
О восьмій годині прийшов перший піп. Трохи поговорили, пожартували, аж тут чоловік стукає й просить впустити його до хати. Жінка ніби перестрашилася, піп метушиться сюди-туди, а жінка йому радить залазити в піч. Чоловік до хати не увійшов, сховався в сінях, бо наближалася дев’ята година й незабаром мав прийти другий піп.
Точно о дев’ятій годині відчиняються двері. Жінка вітає другого попа, з яким теж собі поговорили, пожартували. Та знову стукає чоловік. Жінка й цьому попу радить залазити в піч. Чоловік зайшов до хати, запалив люльку і давай жінку сварити, та бачить, що наближається десята година і треба йти з хати.
Тільки вийшов, як стукає і пресвітер. Жінка вітає його. Не встиг цей роздягнутися, як стукає швець. Ледь опинився пресвітер в печі, як чоловік вже на порозі із в’язкою соломи й сірниками. Склав солому до печі й підпалив. Всім тут настав кінець.
Сидять чоловік з жінкою і міркують, як позбутися загиблих. Одного попа чоловік витягає з печі; пробує підняти, та не може. Припер його біля дверей.
Раптом в хату заходить вояк і просить, щоб дозволили переночувати. Чоловік згодився прийняти його при умові, що той понесе попа і кине з моста в річку. Солдат не заперечував, бо річка була близько. Взяв попа на плечі й – гайда до річки.
Поки солдат повернувся, біля дверей вже стояв другий піп. Чоловік сказав воякові, що піп повернувся назад скоріше, ніж він. Це розізлило вояка. Сердитий, він ухопив попа і – на плече. Кинув з моста в воду дужче, щоб той вже не міг вернутися, а сам бігом до хати. Тільки переступив поріг, очам своїм не вірить – піп знову тут. А то чоловік вже третього попа витягнув з печі й каже воякові, що піп ще скоріше повернувся. Вояк щось не повірив, та вирішив ще раз спробувати. Кинув і цього в річку, а сам нікуди не поспішає. Стоїть на мосту і дивиться, чи дійсно піп вилізе із води.
Раптом на міст виїжджає візник. Придивляється вояк і бачить, що в бричці сидить піп. Тоді вояк все зрозумів. Вхопив попа за руку і давай тягнути з брички. Піп зняв ґвалт, а вояк каже:
– Тому ти скоріше в хаті, ніж я, бо ти бричкою їздиш! – І шубовснув попа з моста в воду.
Повернувся вояк до хати – і справді немає кого більше нести. Розповів хазяїнові, чому піп повертався до хати, й запевнив, що тепер вже більше й ноги попа тут не буде.
Можна йому повірити.
