Прийшов циган до одного газди – хотів трохи посидіти на великому багатстві. Газди нема вдома, а газдиня принесла з комори добрячу ковбасу й підсмажує її на пательні. Циган дивиться на те і ковтає слину. Потім почав казати:
– Жіночко, ваша хата є найфайніша у селі. Звідки то у вас?
– Тато мені збудував! – похвалилася багачка.
– Я теж хочу поставити таку файну хату. Дайте мені оту ковбасу, що у вас на пательні, аби-м зміряв нею, скільки ваша хата має уздовж і вшир.
– Та візьми,– відповіла улещена газдиня.
Циган узяв ковбасу з пательні й поміряв довжину та ширину хати. А потім сказав:
– Я піду, газдинько, й поміряю те місце, де побудую свою хату.
– Поміряй, поміряй і принеси борзенько ковбасу, бо треба її смажити – чоловік надійде вже з роботи.
Циганин закинув ковбасу па плече й пішов міряти землю.
Вернувся газда з поля, сів на лаву й каже:
– Підсмаж мені, жінко, ковбасу.
– Нема, чоловіче.
– А де вона?
– Циган випросив. Пішов міряти землю, де має будуватися. Він зараз принесе.
Чоловік і жінка чекали, чекали. А циган і донині не приніс ковбаси!
