Страусиха дуже пишалася десятьма своїми маленькими пташенятами.
– Ви поки що просто маленькі пухнасті кульки, – говорила вона їм, – але скоро станете великими страусами, а коли зовсім виростете, то розпустите широко-широко крила і бігатимете швидше вітру.
Одного ранку пішла Страусиха пошукати своїм діточкам що-небудь на сніданок. І пішла ненадовго, але, коли повернулася, всі пташенята пропали! Придивившись уважніше, побачила вона сліди своїх страусенят – а поруч сліди величезних лев’ячих лап!
– О ні! – заридала вона. – Мої бідні діти!
Слідами прийшла вона у Лев’яче лігво. Її пташенят у міцних обіймах тримала Левиця. Страусиха безстрашно зробила крок вперед і крикнула:
– Поверни мені моїх пташенят!
Левиця подивилася на неї і посміхнулася.
– Про що це ти? – тихо замуркотіла вона. – Це мої левенята!
І вона погладила десять пухнастих грудочок жорстким вусатим носом.
Страусиха кинулася просити інших звірів-сусідів допомогти їй у біді. Прибігла вона до Зебри, і до Антилопи, і до іншої Антилопи – не простої, а Антилопі Гну, і до Жирафа, і до Павіана. Всі вислухали її розповідь і хоробро погодилися піти разом з нею у Лев’яче лігво, того ж дня, але… трохи пізніше. А потім зустрівся їй по дорозі Мангуст. Коли почув він про лихо Страусихи, то трохи подумав, і сказав так:
– Є біля самого Лев’ячого лігва величезний мурашник, тобі треба викопати під ним підземний хід, так щоб спереду був вхід, а ззаду – вихід, ось тоді й приводь усіх інших звірів!
Страусиха знайшла мурашник і зробила так, як їй Мангуст велів. Прийшли інші звірі, соромляться, стали перед Левицею, як перед царицею.
– Ну?! – крикнула Страусиха. – Подивіться на цих маленьких пташенят, на їхні довгі дзьобики, на їхні тоненькі шийки! І всі скажіть Левиці, чиї це діти?
Левиця дугою спину вигнула, на чотири лапи підскочила, випустила довгі пазурі, ікла висунула і прохрипіла:
– То чиї це діти? Не соромтеся, ну що ви, сусіди?
Зебра зробила копитами три ввічливі притопи.
– Та одразу видно, левенята! – мукає Антилопа.
– Левенята, звичайно! – бурчить Антилопа Гну.
А Жираф та Бабуїн десь зникли.
Але тут Мангуст підскочив угору і крикнув безстрашно:
– Дурниця яка! Левиця сильна і бреше прямо в очі, але страусенята – не левенята, а Левиця – злодійка!
І – стриб у нірку під мурашником! Левиця гаркнула на всю пащу, загарчала від люті і за мангустом. Мангуст пірнув у нірку, там – підземним ходом перебіг і з другого боку вискочив. Страусиха пташенят хвать на спину – і додому бігом. А Левиця лютує, очей від мурашника не зводить, хоче виловити сміливця. Сидить, у нірку дивиться, та де ж злодійці підземний хід розгледіти!
Зі соромом розійшлися по домівках сусіди. А Страусиха пташенят додому принесла, приголубила, умила, і навіть сусідам пробачила. І часто разом вони сміялися, як Левицю провели.
А Мангуст все скаче, та шукає, кому б ще допомогти.
