Якось бігла лисиця по степу і провалилася лапкою в ховрашину нору. Смикала, смикала лапу, але вивільнитися так і не змогла. Ховрашок у норі побачив лисячу лапу і почав її лоскотати. Стала лисиця реготати на всю округу. І тут до неї підходить вовк.
— Що це ти, лисонько, так смієшся? — питає вовк, а лисиця йому відповідає:
— Ох, чого тільки не діється на цьому світі! І ти б сміявся б, якби дізнався!
— А мені дуже хочеться дізнатися! Ану, розкажи! Подивилася лисиця на вовка лукаво і каже:
— Цього, любий, не розкажеш, треба просто засунути лапу ось сюди, в нору.
— Ну, тоді посунься!
І засунув свою лапу поруч х лисячою
Ховрашок у норі побачив, що непроханий гість не збирається по-доброму дати йому спокій, і почав гризти вовчу лапу.
А лисичка скористалася цим і висмикнула свою лапу з нори.
Заволав вовк від болю, витріщив очі у смертному страху і благав:
— Виручай, друже, пропадаю!
— А ти як думав? Не дарма кажуть, що в цьому світі кожному своя черга. Скільки загриз овець? Тепер твоя черга! — сказала лисиця і побігла своєю дорогою.
