Жили на Буковині чоловік та жінка, які мали доньку Марійку. А вона була така файна, що зривала очі в парубків. Але мала ганч: коли плакала – надворі йшов дощ. Доки була маленька – люди припадали коло неї, як коло писаного яйця, бо земля вимокала, і врожаю в полі не могли зібрати.
Дізналися про дівчину в широких світах. Приїжджали файними каретами й просили, аби вона їхала в далекі краї, де нема дощів. І дівчина їхала. Там їй ставало жаль за Буковиною і вона дуже плакала. А довкола лило, як з відра. Люди тішилися з того, бо і в них сади цвіли, поля зеленіли.
Але Марійці вже минали молоді роки, а легіні не дуже придивлялися до неї.
Одного дня вона вийшла з дому і подалася в гори. Ішла, скільки йшла, коли глип – а перед нею хата. Марійка увійшла. Там було чисто й тихо, а на постелі спав файний легінь. Над ним висіла табличка, до було написано: «Хто мене буде доглядати так, аби на мене й муха не сідала три роки, три місяці, три тижні, три дні, три хвилини і три секунди, то коли це буде хлопець – стане моїм рідним братом, а як дівчина – стане моєю жінкою».
Легінь сподобався Марійці. Сіла коло ліжка і почала дозирати сплячого.
Сиділа так три роки, пильнуючи, аби навіть муха на нього не сідала. Та за той час вона дуже змарніла.
Минуло ще три місяці, три тижні, три дні й три години. Через три хвилини й три секунди легінь має прокинутися. Раптом на подвір’ї почувся гармидер: приїхали цигани.
Молода циганка забігла до кімнати і відтрутила Марійку. Взяла в руки хусточку й почала від легіня відганяти мухи.
Минуло три хвилини і три секунди. Легінь розплющив очі і уздрів перед собою молоду циганку.
– Це я, парубче, відганяла мух від тебе. Я!..
А Марійка в сусідній кімнаті гірко плакала. Надворі пустився страшний дощ. Дівчина глипнула на скрипку, що висіла на стіні, й сумно заспівала:
Ти, скрипочко, мені жалібно заграй І серце моє на кавалки розікрай.
Легінь почув спів і кинувся в сусідою кімнату. Побачив там Марійку і спитав:
– Чому ти, дівчино, виводиш такі сумні співанки?
– Бо-м три роки була коло тебе і зовсім змарніла. А тебе забрала молода циганка.
Легінь узяв Марійку за руку і повів надвір, де чекали коні із золотими сідельцями. Сіли та й поїхали до її тата й мами.
А скоро у горах загуділо весілля. І я там був: співав, танцював, вівкав. Потім сів на стілець – і казочці кінець.
