Були собі чоловік і жінка, і хоч уже й до старості йшло, а не мали вони дітей. Коли ж народився у них гарний хлопчик, і назвали його Наперстком. От як уже підріс він трохи, що міг і сам лишатися вдома, батько й мати вибралися в ліс по дрова:
– Наперсточку-синку, ти ж нікого не пускай до хати!
І Наперсток сказав, що нікого не пустить. Ледве батько з матір’ю пішли, як приходить до дверей хитра лисиця та й гукає:
– Наперсточку-синочку, відчини мені, я тебе на хвостику покатаю.
Та Наперсток не відчинив.
От лисичка стала міркувати, як би до Наперстка добратися й потішити своїх лисеняток. Підкралася вона до дверей ще ближче та:
– Відчини, Наперсточку, я тебе на хвостику покатаю.
Наперсткові було сумно, він і відчинив. Лисиця увійшла в хату; посадила
його собі на хвостика, повозила раз-другий по хаті, а тоді крізь відчинені двері – гайда до бору у лисячу нору.
Приходять батько й мати додому. Хата відчинена, а Наперсточка нема.
Зараз вони й догадались, що його тільки лисиця вкрала. От узяв дід скрипочку під руку, баба мішок та й вирядились милого Наперсточка шукати. Приходять до лисиччиної нори, і дід почав грати:
Лисичко-сестричко,
Вийди танцювати!
І ти, мій синочку,
Любий Наперсточку,
Вийди танцювати.
От виглянуло з нори лисенятко, а дід його у мішок. Та й грає:
Троє лисеняток,
І ти, лиско-мати, –
Гайда танцювати!
Показалося ще одне лисенятко, а дід його у мішок. Та й знов грає:
Двоє лисеняток,
І ти, лиско-мати, –
Гайда танцювати!
Вибігло ще одне лисенятко, та й воно опинилося в мішку. А дід:
Одне лисенятко,
І ти, лиско-мати, –
Гайда танцювати!
А як усі лисенята вже були в мішку, дід тоді:
Агов, лиско-мати, –
Гайда танцювати!
От лисичка розсердилась та й вибігла подивитися, хто це так довго грає. Та й сама опинилась разом з усіма в мішку. А дід витягнув з нори Наперсточка, та й вернулися всі додому.
Та відтоді Наперсток більш ніколи не відчиняв лукавій лисичці.
