Взимку, в тріскучі морози, пес скулиться, згорнеться в клубок, вкриється хвостом, тремтить і думає: «Тільки б літа діждати! Вже якусь собі конурку, хоч малесеньку, збудую! »
А прийде спекотне літо – пес розімліє на сонечку, ноги витягне, хвіст розпустить, потягнеться, себе обдивиться і каже:
– Он яку велику будку довелося б мені будувати. Тут турбот не оберешся! Та ну його, проживу і так!
