Жив у одному селі багатий чоловік. Будинок його стояв біля великої дороги, а перед воротами росло величезне шовковичне дерево.
Одного разу біля будинку з’явився якийсь бідняк і присів відпочити у прохолодній тіні дерева. Багатій вийшов і накинувся на нього:
– Ей ти, не смій тут сидіти, забирайся геть, та швиденько?
– Забиратися? Як це так? А якщо я хочу тут посидіти? – заперечив бідняк.
– Це дерево належить мені. Я поливав його, і ось воно виросло великим і тінистим. Тому тінь від дерева теж належить мені, – відповів багатій.
– Ну якщо так, то продай мені цю тінь. Я хоч небагато, але заплачу тобі, – запропонував бідняк.
Почувши слова: я заплачу тобі, багатій з радістю погодився:
– Ну, ось це зовсім інша річ. Продати тінь я можу. Випадково відразу з’явилися свідки, і угода відбулася.
І ось бідняк став приходити щодня, щоб насолоджуватися прохолодою тінистого дерева. Якщо тінь падала в середину подвір’я, він сідав відпочивати у дворі; якщо тінь падала на кухню, він всідався на кухні; тінь падала на альтанку для гостей – бідняк заходив і туди. Одним словом, де була тінь – там він і влаштовувався. Іноді він приходив сам, а інколи приводив із собою друзів та знайомих. Траплялося, що у тіні відпочивали навіть віслюки та інша худоба, що належала його друзям. Якось раз багатій не витримав і розсердився:
– Агов, чому ти сидиш у дворі і у альтанці? Не смій приходити сюди!
– Хіба я не купив у тебе тінь цього дерева? – заперечив бідняк.- А якщо так, то куди б тінь не падала, там я і маю право сидіти.
Як не гнівався багатій, але зробити нічого не міг.
Прийшли якось до багатія гості, і хазяїн приймав їх у альтанці. Бідняк, не звертаючи на них увагу, вайлувато ввійшов у альтанку й сів у тіні. Гості з здивуванням подивилися на нього: їм здалося це дивним. Але довідавшись у чому справа, вони почали сміятися. Разом з ними сміявся й бідняк. Після цього випадку над багатієм усі стали так потішатися, що йому довелося переїхати до іншого села.
А бідняк оселився у його будинку, і там, де колишній господар прив’язував коней, він прив’язував тепер свого віслюка. Та хто б не прийшов посидіти у тіні шовковичного дерева, бідняк нікого не виганяв.
