Жили собі в давні часи чоловік із жінкою і мали вони бика. Але чоловікові заманулося продати його. Щоб набавити ціну, чоловік найняв продавця, який встановив вартість: вісімсот піастрів. Почали сходитись покупці. Перший запропонував п’ятсот піастрів. На це маклер відповів:
– За таку ціну нізащо в світі не продам. Візьми краще мої п’ятсот піастрів та й забирайся геть!
Надійшов другий і запропонував шістсот піастрів. Але й цьому відмовив продавець:
– Візьми краще мої шістсот піастрів і забирайся геть! Дай спокій моєму бику.
Коли почав торгуватися третій, пропонуючи сімсот піастрів продавець і тому заявив:
– Краще вже візьми собі сімсот піастрів з моєї кишені та не мороч мені голови!
Повернувся господар з биком додому, але завдяки продавцеві в його кишені полегшало на тисячу вісімсот піастрів Виходить назустріч дружина й питає:
– Ну як, продав бика?
– Ні,— відповів чоловік і розповів пригоду на торзі.
Дружина й собі хвалиться:
– А я утнула ще краще, ніж ти: обдурила продавця пряжі.
– І як це сталося? — питає чоловік.— Розкажи лишень!
– Продавець пряжі дав мені три мотки вагою по двісті грамів, щоб я вимила. Як я впоралася, він прийшов і почав важити, щоб по справедливості розрахуватися. Щоб більше заважило, я поклала до пряжі всі свої оздоби, вагою один моток. Отак я обдурила продавця й дістала зайву платню.
Чоловік сказав їй:
– Щоб ти здорова була!
А тоді взяв свого бика й повів до ящірки на купу каміння. Прийшов і каже голосно:
– Доброго ранку, пані ящірко!
Та похитала головою.
– Чи не хотіла б ти,— мовив чоловік,— купити цього бика за вісімсот піастрів?
Ящірка знов похитала головою. Чоловік прив’язав бика до каміння й подався слідом за ящіркою в печеру, що була під тією купою.
Щоб не загубити сліду, він робив позначки. В кінці печери уздрів горщика із золотом. Горщика поніс додому, а прив’язаного бика там і залишив.
Прийшов додому й хвалиться дружині:
– Цього горщика із золотом я хочу подарувати султанові.
Жінка тільки руками сплеснула:
– Ні, залишмо собі! В султана вистачає й без твоїх подарунків.
Та чоловік наполягав на своєму:
– Ні, я все-таки віддам золото султанові, бо знайшов його на султановій землі.
Нарешті жінка нібито погодилась:
– Гаразд, завтра віднесеш свою знахідку султанові.
– Приготуй мені харчів на дорогу,— звелів чоловік.— Завтра ж я піду до султана.
Жінка сказала: «Гаразд »,— але опівночі, коли чоловік заснув, узяла добрячого каменя й загорнула в плащ замість горщика з золотом. Уранці, вставши до схід сонця, чоловік завдав собі клунка на плечі й вирушив у дорогу. Йшов він тридцять днів, аж поки доплентався до Стамбула. Прийшов у палац султана й каже вартовим:
– Хочу зустрітися з султаном!
– Султан хворий,— відмовили йому,— у нього чиряк у горлі. Він не хоче нікого бачити, а тим більше старців.
Та чоловік не відступався:
– Я приніс йому подарунок і хочу вручити особисто!
Нарешті дозволили чоловікові увійти до правителя. Згинаючись у три погибелі в поклоні, підійшов він до хворого й мовив:
– О царю нашого часу, прошу вибачити мене!
– Нехай Аллах простить усім нам!—ледве вимовив султан.
Чоловік розгорнув плащ і побачив каменюку замість горщика з золотом. Не розуміючи, як таке могло статися, почав міркувати, що сказати султанові. Тим часом султан заговорив перший:
– Що це ти приніс?
– Я був продавцем,— сказав чоловік,— але люди почали говорити мені: «Твоя гиря дуже маленька». Я посварився з ними й вирішив собі: «Візьму цю гирю та й зважу в султана». Ось вона, моя гиря!
Почувши це, султан несамовито зареготав. Від реготу прорвало йому в горлі й витекло багато гною.
Султан почувся краще й подякував чоловікові:
– Я радий, що ти мені стрівся. Побажай, що хочеш, і я задовільню твоє бажання.
Чоловік подумав і сказав:
– Я нічого не прошу в тебе, тільки маленьку послугу: видай указ про те, що маю право брати мито з кожного, хто слухається порад своєї дружини!
Невдовзі цар написав такий указ.
А чоловік, беручи мито, наскладав багато грошей. Так і став він найбагатшим у всій окрузі. І зажив у щасті, кажучи собі, що інколи й жінки варто послухатись.
