Чи чули ви коли-небудь про нашого священика – падре Боніфаччо? Невже не чули? Як же це може бути! У нас на Корсиці все від малого до великого знають падре Боніфаччо, який він розумний, який учений, який ввічливий.
А про доброту його можна розповідати з ранку до вечора. Варто дізнатися нашому падре, що хто-небудь потрапив в біду, він нічого не пошкодує, щоб допомогти нещасному. Ні не грошима, звичайно, ні, падре Боніфаччо найбільше на світі не любить розв’язувати свій гаманець. Зате у нього для кожного є в запасі мудра порада, благочестиве повчання. Повз жебрака падре Боніфаччо ніколи не пройде, не сказавши доброго слова. Якщо потрібно, встане серед ночі і в будь-яку погоду потягнеться по горах, щоб напучувати вмираючого і отримати за це пару флоринів.
Тільки один зовсім маленький недолік і був у нашого падре Боніфаччо. Він без пам’яті любив свої пряжки. Так, так, не дивуйтеся, дві чудові срібні пряжки, які він незмінно носив на туфлях. Коли туфлі зношувалися, він перешивав свою коштовність на нову пару. В кишені сутани у нього лежала невелика хустнка, щоб протирати улюблені пряжки, ледь їх припорошить пил, або забризкає бруд. І тому пряжки у падре Боніфаччо завжди сяяли так, що очам дивитися приємно.
Через ці пряжки і сталася ця історія. Річ у тім, що Скамбароне… Втім, якщо вже ви не чули про падре Боніфаччо, то про Скамбароне ви, звичайно, і гадки не маєте. Тим більше, що і називали його Скамбароне. Доведеться і тут почати по порядку.
Скамбароне – це просто старий черевик. А у нас на Корсиці так прозивають тих, у кого нічого немає, крім потоптаних рваних черевиків. У Скамбароне, про якого йде мова, була, правда, дружина і купа дітей, ну але ж це не майно…
Ось цей самий Скамбароне і зазіхнув на пряжки падре Боніфаччо, які той беріг як зіницю ока свого. І як тільки у цього нероби вистачило совісті! Адже наш падре зробив йому так багато добра. Наприклад, позаминулої зими у Скамбароне здох мул. З превеликим терпінням падре Боніфаччо умовляв його не вдаватися до безбожного розпачу, бути покірним і не нарікати. І ви думаєте, це допомогло? Анітрохи. Послухали б ви, якими прокльонами сипав Скамбароне, тягаючи хмиз на своїй спині замість мула. А сідаючи відпочити, він розмірковував про те, що срібні пряжки поважного наставника коштують не менше, ніж хороший мул. Однак падре Боніфаччо не поспішав заради сімейства Скамбароне розлучатися зі своїми пряжками. І Скамбароне вирішив, що йому слід подбати про це самому.
Як же бути? Вкрасти пряжки? Але Скамбароне зовсім не збирався через якихось там пряжок до кінця днів своїх ходити з нечистою совістю. Треба заволодіти ними так, щоб жодна людина, навіть сам падре, не міг назвати Скамбароне злодієм. Довго він ламав голову і, нарешті, придумав.
Одного разу, рано вранці, коли всі добрі люди ще солодко спали, Скамбароне почав гримати у двері будинку падре Боніфаччо. На стук вибігла заспана служниця. Побачивши Скамбароне, вона вилаяла його і хотіла зачинити перед його носом двері, але куди там! Скамбароне підняв такий крик, що падре, який спокійно спочивав в своєму ліжку, прокинувся і звелів його впустити.
– Падре Боніфаччо, – заговорив Скамбароне, тільки переступивши поріг спальні, – я б ніколи не наважився потурбувати вас так рано, але мені приснився дивний сон, і я відразу побіг до вас.
– А хіба варто було поспішати, – похмуро зауважив падре, – свій сон ти встиг би розповісти і пізніше. Можу собі уявити, яку нечисть бачить ночами такий грішник, як ти!
– Святий отець, але ж я бачив вас. Ну просто зовсім як живого. Навколо вашої голови сяяв німб, а за плечима було два крила, на кшталт курячих, тільки побільше. І так ви сумно на мене подивилися, що я заплакав, прокинувся і побіг до вас.
Скамбароне знав, що сказати. Всякому приємно почути про себе таке, і серце падре Боніфаччо розтопилося, як віск від гарячого полум’я.
– Підійди ближче, сину мій, – сказав він розчуленим голосом. – Твій сон віщий і означає, що гріхи переповнили тебе, як тісто, про який забула недбайлива господиня, і воно виливається з діжки. Покайся, покайся, син мій!
Скамбарону тільки цього й треба було. Він швидко став на коліна біля самого ліжка падре Боніфаччо і, смиренно опустивши очі, щоб краще бачити пряжки, – туфлі стояли під ліжком! – почав свою сповідь.
– Святий отче, гріхів у мене так багато, що не знаю, з чого і почати.
– Починай з найбільших, – порадив падре.
– Добре. З тиждень тому вивела у мене голубка пару малят. Не минуло й дня, як ваша кішка задерла одне голуб’ятко. Тут я, превеликий грішник, замість того, щоб віддати їй друге, зловив цю гадину за хвіст та так відлупцював, що вона цілий рік на голубів і дивитися не захоче.
– Ох, мій сину, – докірливо сказав падре, – ти не тільки згрішив, образивши невинне творіння, але грішиш і зараз, бо язик твій сказав лайливі слова.
– Ось, ось, – підхопив Скамбароне, – я ще й не те кажу. Чи не далі як п’ять хвилин тому я обізвав вашу поважну служницю старої печерицею.
– Ой, як недобре сину мій, – застогнав падре і звів очі до стелі.
У цю саму мить Скамбароне одним ривком відірвав пряжки з туфель падре Боніфаччо і поклав їх собі в кишеню.
– Ну, з великими гріхами ніби покінчено, – полегшено зітхнув він. – Перейдемо до дрібних. Зовсім недавно я вкрав у одної доброї людини пару срібних пряжок.
Падре навіть підскочив в ліжку.
– Як, сину мій, і це ти називаєш дрібним гріхом! – закричав він з жахом, уявивши, що було б з ним самим, якщо б пряжки вкрали у нього. – І вони не пропалили тобі кишеню, нечестивецю ?!
– Ще не пропалили, – відповів Скамбарону, – але печуть жахливо. Чи не візьмете ви їх у мене, святий отче?
– Що ти, що ти! Так я ніколи в житті не доторкнуся до них. Сьогодні ж віддай їх законному власнику.
– Не знаю, як і бути, падре Боніфаччо, – відповідав Скамбароне, чухаючи потилицю. – Я, бачте, вже намагався це зробити. Так господар їх не бере.
Це інша річ, – розсудив падре, – що ж ти раніше не сказав? В такому випадку можеш вважати що пряжки ти не вкрав, а просто отримав в подарунок.
– Дякую вам, падре, – сказав, піднімаючись з колін Скамбароне. – Ви полегшили мені душу! Вона тепер вільна від гріхів і порожня, немов бурдюк, з якого випито все вино до краплі.
– Тоді йди з миром, сину мій, – благословив його падре Боніфаччо.
Скамбароне пішов дуже задоволений. А чи був задоволений наш падре, коли став одягатися, судіть самі.
