Жив на світі старий король, і була в нього дочка, горда, примхлива і вередлива. А королеві дуже хотілось дочку заміж видати, щоб не вмерти без спадкоємців. А та й чути про це не бажає, з молодих придворних жартує, знай собі веселиться. Сердиться батько, а що з нею вдієш, розуму не докладеш. І ось одного разу покликав він її до себе і каже:
— Вирішив я, доцю, влаштувати турнір. На цьому турнірі ти маєш вибрати собі нареченого. Будь що буде, але я видам тебе заміж: я старий і хочу подивитися на онука, перш ніж помру.
Принцеса відповідає:
— Добре, тату, нехай буде так. Я вийду заміж, але з однією умовою: той, хто просить моєї руки, повинен з’їсти гранат у сідлі на всьому скаку і не впустити на землю жодного зернятка. Хто впустить хоч одне, руки моєї не отримає. А хто жодного не впустить, буде моїм чоловіком.
Відповідає король:
— Згоден. Але я втомився від твоїх примх. Не стримаєш слова, вийдеш за першого зустрічного, так і знай.
На тому й вирішили. Влаштували турнір, і зібралися на нього всі придворні лицарі, на конях та з довгими списами. Королева сиділа на троні, принцеса — поряд. З’явиться лицар, а вона йому відразу прізвисько придумає і сміється.
Був серед них один статний лицар, який щиро любив принцесу. Але вона жартувала над його кирпатою борідкою і орлиним носом. Жінки їй кажуть:
— Подивіться, принцесо, який він гарний!
А вона їм:
— Та, вилитий ворон. Так і зватиму його: Принц-Ворон.
І вони засміялися.
Але цей принц тримався в сідлі як ніхто і був дуже багатий, багатший за самого короля. Розпочався турнір. Пробують вершники на всьому скаку з’їсти гранат, зерна додолу сиплються, а принцеса всіх ображає та ще й насміхається. І тільки Принц-Ворон, коли настала його черга, зумів з’їсти гранат цілком. Лише останнє зернятко впустив, але заплуталося воно в його чорній кучерявій бороді. Наблизився він до принцеси, щоб просити її руки, а вона засміялася і сказала, що він має зернятко в бороді. Тут втрутився король:
— Так не на землі, твоя умова виконана.
— Моя умова? – Відповідає принцеса. — Щоб я одружилася з цим Принцом-Вороном?
І всі засміялися. Тоді король каже:
— Будь ти проклята, скільки ж у тобі гордині! Так ось, присягаюсь перед усіма моїми придворними, що видам тебе за першого жебрака, який увійде до палацу.
Принцеса прийняла це за жарт, тільки незабаром її служниця і каже:
— Ваша величність, прийшов жебрак і просить вас дотриматися слова.
І увійшов жебрак, обірваний, брудний, із торбою хлібних недоїдків за плечима. Король наказав йому підійти й каже дочці:
— Знімай свою сукню, знімай туфлі. Гей, хто там, принесіть лахміття та порвані черевики і одягніть їх на принцесу.
Королева заплакала, а принцеса запитує:
— Матінко, що ж зі мною буде?
— Дочко моя, підкоряйся батьківській волі. Слово батька – закон.
Одягнули її жебрачкою, гукнули священика, і він одразу повінчав принцесу з жебраком. Коли все закінчилося, король каже:
— Ти отримала своє. Бери жебрацьку торбу— не все ж таки на чоловіка звалювати! — І йди за ним.
Заплакала принцеса:
— Батьку, пробач мені!
— Ні, йди за ним і будь ти проклята!
І пішла вона з чоловіком із палацу. Ідуть, бачать: на лузі вівці, корови, кози, і всі добірні. А табуни якісь! Запитує принцеса:
— Які чудові стада! Чиї це корови?
— Ці? Принц-Ворона.
Дивляться в інший бік:
— А ці вівці?
— Ці? Принц-Ворона.
Дивляться: хутори, один одного кращий. А над ними — палац, диво, та й годі.
— А цей чий палац?
— Цей? Принц-Ворона.
— Мабуть, багатий цей Принц-Ворон.
— Багатший за самого короля. Все довкола, всі ці села належать Принцу-Ворону.
Думає бідолаха: «Якби не моя гординя, була б я його дружиною». Тим часом вони дісталися до хатини, чоловік і каже:
— Розведи вогонь. Зумієш?
— А що це таке?
— Та ну! Вогонь – це така штука, яку розводять на підлозі, потрібні тріски та сірник. Бери сірник, отак. Приготуєш свинячу юшку, нічого іншого в нас немає. Візьми трохи сала, поріж його і обсмаж.
Бідолаха у відповідь:
— Спробую.
Стала вона тріски колоти і поранилася.
— Ой, руку поранила! Ой, моя рука!
— Гарне діло! Ну й дружина мені дісталася! Відійди незграбо!
Набрав він трісок, вогонь розвів.
— Подивимося, як ти вмієш юшку готувати.
А вона й цього не вміє. Взяв він у неї сковорідку і каже:
— Залиш, сам зроблю. Сідай, нічого ти не вмієш.
Заплакала вона, плаче та плаче. Чоловік їй:
— Он тобі постіль. Якщо втомилася, лягай.
— Ні, я спати не хочу.
А постіль та була набита соломою.
— Ну, то я ляжу. Зранку справ багато. А ти, якщо не хочеш спати, сиди тут.
На ранок він їй каже:
— Ось тобі кошик яєць. Продай їх, а гроші мені принеси, нам на них жити.
Вирушила принцеса яйця продавати. А дороги було від хатини до села з кілометр. Прийшла вона і бачить: хто зеленню торгує, хто часником, хто картоплею, хто ще чим. Тільки поставила кошик на землю, підходить до неї жінка:
— По скільки яйця?
— Реал штука.
— Дай-но два.
Принцеса дала. Та розбила одне, а в ньому монета на 20 реалів. Інше розбила — і там монета. От вона і каже:
— Ось тобі дві монети за весь кошик.
Повернулась принцеса в хатину і все розповіла чоловікові. А він їй:
— От, немудра ти, от немудра! Що ж ти всі яйця додому не принесла, коли бачила, що в них монети, вони ж твої були? Де твоя голова? Ні на що ти не годишся!
Знову заплакала бідолаха, плаче та плаче.
— Що ж, не пощастило нам із яйцями. Ось візьми ці глиняні миски з глечиками та піди продай їх.
Розклала бідолаха посуд. Чує: копита застукали — цок-цок-цок! А навколо галасують:
— Принц-Ворон! Принц Ворон!
Бачить вона: летить кінь, чорний-чорний, а в сідлі лицар з пером у червоному капелюсі і на всьому скаку так і промчав її посудом, одні черепки залишилися. А на неї й не глянув. Заплакала бідолаха:
—Подумати тільки! Я ж могла бути його дружиною!
Повернулась вона в хатину і все розповіла чоловікові.
—Дурна ти, дурна! Ні на що не годишся! Ну, та сказали мені вірні люди, що у палаці Принца-Ворона посудомийка потрібна. Завтра туди підеш.
Вранці відвів він принцесу до палацу. Принц до весілля готувався, рук на кухні не вистачало, і взяли її посуд мити.
Почала вона ходити щодня на роботу і в хатину поверталася, падаючи з ніг від втоми. Якось каже вона чоловікові:
— А ти чув, що Принц-Ворон скоро на принцесі одружується?
—Ще б. Королівську, мабуть, їжу подадуть. А ти чим там займаєшся?
— Я тепер за помічником кухаря на кухні.
— То ти вже не забудь про мене, коли до ласощів дійде, приховай пару курчат, шинки та солодощів. Має ж і мені дещо перепасти, я ж тебе жити вчив, дбав про тебе. Візьми цю бляшанку, сховай під фартухом і поклади туди всього потроху, а я ввечері скуштую.
Взяла вона бляшанку, пішла на кухню і каже іншій служниці:
— До чого мені хочеться на весілля глянути!
—І мені. Наречена, кажуть, писана красуня, і танці будуть і ще багато чого. Бачиш у вітальні велику штору? Ми всі за нею сховаємось і будемо звідти дивитись, як король з королевою та весь народ вийдуть.
Подумала бідолаха, що побачить батька з матір’ю, і заплакала. Ось служниці спочатку самі повечеряли, а принцеса, що смачніше в бляшанку склала. Потім вони перебралися до вітальні і сховалися за шторою. Увійшов почет, принц наблизився до своєї дами, і вони почали танцювати. Кружляють, кружляють, і ось вони вже біля штори, і принц — раз! — як смикне за неї, штора впала, і служниці опинилися у всіх на очах. Принц підійшов до бідолахи, схопив її за руку і повів на середину зали. Але так різко рвонув, що бляшанка впала на підлогу, посипалися з неї шматки, і всі розреготалися. Заточилася бідолаха і впала без свідомості.
Принц підхопив її на руки, відніс до кімнати і поклав на ліжко. Опритомніла вона, бачить: весь королівський двір на неї дивиться і праворуч стоїть її батько, а зліва — мати.
— Де я? Що зі мною було?
— Ти в палаці Принца-Ворона, дочко моя.
— А де принц?
Всі мовчать. Тут відчиняються двері і входить жебрак. Іде до ліжка, скидає маску і стає перед нею Принц-Ворон. А так як були вони вже чоловіком і дружиною, то вдруге вінчатися не стали, сіли за стіл бенкетувати, а мене забули покликати.
