Одне літо видалося дуже спекотливим, дощі майже не падали, і землю накрила посуха. Тому селяни, дуже занепокоєні долею свого врожаю, вирішили звернутися за порадою до священика.
Отче, ми мусимо щось робити, бо інакше втратимо весь урожай! – сказали вони після чергової служби.
– Усе, що ви можете вдіяти, – молитися зі щирою вірою, – мовив священик. – Бо молитва без віри – то не молитва. Вона має виходити із серця.
Отож увесь наступний тиждень селяни збиралися двічі на день і пристрасно молилися, щоби Бог подарував їм дощ. А в неділю вони знову прийшли до священика.
– Нічого не виходить, отче! – розпачливо залементували вони. – Ми щодня збираємось і молимося гуртом, а дощу нема й нема.
– Ви справді звертаєтеся до Всевишнього з вірою? – запитав священик.
Люди одностайно запевнили його в цьому, проте він похитав головою: – На жаль, ви молитеся без віри. Бо жоден із вас не прихопив із собою парасольки!
