Жив собі один чоловік, самотній та нещасний. І якось звернувся він із молитвою до Бога:
– Господи, дай мені вродливу жінку, бо я страшенно самотній і мені конче необхідний друг!
– А чому не хрест? – розсміявся Бог.
– Хрест?! – обурився чоловік. – Мені що, жити набридло?! Я хочу лише гарну жінку!
Тоді Бог послав йому красуню-дружину, однак невдовзі той горопаха відчув ще більшу тугу. Жінка стала для нього болем на серці й каменем на шиї. Не витримавши, врешті-решт він знову звернувся до Бога:
– Господи, дай мені меч! – він бо збирався вбити свою жінку, звільнившись від тягаря подружнього життя й повернувши старі-добрі часи.
– А чому не хрест? – вдруге запропонував Бог. – Може, варто дати тобі хрест?
– А тобі не здається, що ця жінка гірша за будь-який хрест?! – украй розлютився чоловік. – Дай мені меч, та й по всьому!
І от з’явився в нього меч. Чоловік спробував був убити жінку, однак його вчасно викрили й засудили до страти на хресті. Тож, коли чоловіка розіп’яли, перед смертю він зі сміхом вигукнув до Бога:
– Пробач мене, Господи! Я не слухав Тебе, хоча Ти від початку питав, чи не послати мені хрест. Якби я послухався Тебе, то оминув би зайву марноту!
