Авва Пімен сидів у скиті разом із двома своїми рідними братами й німував. Однак менший брат повсякчас ображав його. Зрештою Авві це набридло, і він мовив іншому братові:
– Менший брат порушує нашу мовчанку. То ходімо звідси.
Не пояснивши нічого молодшому братові, вони підвелись і пішли собі геть. Але невдовзі той помітив, що брати не повертаються, і вийшов подивитися, куди вони поділися. Тим часом старші брати були вже далеченько, тож менший помчав наздоганяти їх, лементуючи дорогою на всю горлянку.
– Зажди, почекаймо на брата – ба, як він працює! – промовив Авва середульшому братові, коли помітив меншого.
Вони зупинились, і незабаром брат наздогнав їх.
– Куди ви прямуєте без мене? – запитав він.
– Ми тікаємо від тебе, бо ти порушуєш наш спокій. – відказав йому Авва.
– Чесне слово, запевняю вас, куди б ви не пішли, я буду разом із вами! – вигукнув молодший брат.
Зауваживши, як щиро він говорить і якою відданістю палають його очі, Авва сказав середульшому братові:
– Він коїть зло ненавмисне, бо ворог людський використовує його як зброю!
Потому вся трійця повернулася до свого скиту.
