Пташка та мишка були друзями, тому й працювали завжди разом. Мишка розпушувала землю кігтиками, пташка колупала дзьобом — так разом вони посіяли зерно. Гарно вродила пшениця, і ось пташка і мишка стали ділити врожай порівну. Насамкінець залишилося одне-єдине зернятко і кому його віддати — вони не змогли придумати. Почали сваритися, справа навіть дійшла до бійки: мишка пустила в хід свої гострі кігтики, пташка — дзьоб, і вони дряпали і клювали одне одного. І не було навколо нікого, хто розняв би їх. Втомившись, вирішили перепочити, а потім пішли на пошуки судді.
Прийшла мишка до мишачого судді. Мишачий суддя каже:
— Це зернятко має належати миші. Вона більше витратила сил, землю розпушуючи і пшеницю сіючи.
Але пташка не погодилася з таким рішенням і вони вдвох пішли до пташиного судді. Пташиний суддя так сказав:
— Це зернятко має належати пташці. Адже це вона охороняла пшеницю від шкідників і знищила всіх хробаків на полі.
Така відповідь не сподобалася миші, і тоді вони пішли в степ, зустріли старого чабана. Старий, взявши зернятко, розділив його на дві частини і віддав миші та пташці – кожній по половинці.
Миша і пташка залишилися задоволені і тільки тоді розійшлися на різні сторони.
