Був один чоловік Лі-тха-чі, який розумів пташину мову. Іде раз Лі і бачить – летить ворона і кричить йому:
– Као, као (що означає: йдемо, йдемо).
І він пішов за вороною і прийшов до того місця, де лежало м’ясо. Узяв шматок цього м’яса і почав варити собі суп.
У цей час прийшов чоловік і почав дорікати йому за те, що Лі зарізав його корову.
І як не виправдовувався Лі, чоловік повів його до судді. Лі пояснив судді, як було діло.
– Добре, – сказав суддя, – якщо ти розумієш пташину мову, то скажи, чому кричить голуб, що сидить на он тому дереві?
– Він каже, що заплутався в павутинні.
Пішли, подивились. Справді, голуб заплутався у павутинні.
– Ти міг це й побачити, – сказав суддя.
І оскільки був уже вечір і всі птахи розлетілися, то суддя наказав посадити Лі у в’язницю до ранку.
У в’язниці, з вікна, до Лі на коліна впало пташеня з ластівчиного гнізда. Лі погодував його своєю слиною, і так як не міг посадити його назад у гніздо, то залишив пташеня у себе на грудях. Другого дня, його знову привели до судді.
Суддя сказав йому:
– Ну, добре, ось над тобою в’ється ластівка і кричить. Що вона говорить?
– Вона просить повернути їй ось це пташеня, яке впало до мене в тюрму і яке треба посадити назад у гніздо.
Лі з суддею пішли до гнізда ластівки, і тільки-но Лі поклав пташеня до гнізда, туди прилетіла ластівка. Цвірінькнувши вона подякувала Лі і затихла.
Тоді суддя сказав:
– Така людина, як ти, справді не могла зробити нічого поганого.
І відпустив Лі.
