Жили два брати: один багатий, другий бідний. Багатий був скупим, бездушним чоловіком. За шматок хліба бідний виносив до багатого все своє майно. Потім віддав город і хату, а сам поселився в клуні.
Якось бідний брат занедужав. Але де взяти грошей на ліки?
Була у нього розумна, добра жінка Маргарита.
– Хочеш, повернемо свій дім і город? – питає вона чоловіка.
– Ти ще й питаєш! Для цього я б і життя не пошкодував.
– Ми й так відберемо,– запевняла його дружина,– ти тільки роби все, як я казатиму.
Маргарита пішла до двоюрідної сестри, випросила у неї двох білих кролів і посадила їх у клітку.
– А тепер будемо чекати брата,– мовила Маргарита.– Тільки його побачиш, заховайся з одним кролем за горбком. Після того, як я випущу другого кроля, пережди трохи і приходь. Спитаєш: «Ти мене звала?» Оце і все.
– Добре, люба, але я не розумію, нащо це?
– Пізніше зрозумієш.
Через кілька днів бачать – іде брат. Бідний взяв одного кроля і заховався за горбок.
– Здрастуй! – звернувся багатий до Маргарити.
– Здоров був,– відказала вона.– Зачекай, я винесу стільця, побалакаємо. Бо нікуди тебе запросити. Сам знаєш.
– А брат удома?
– Немає, пішов у місто підстригатися.
– Жаль; він мені край потрібен.
– Зараз ми його покличемо,– усміхнулася Маргарита й підійшла до клітки Взяла за вуха кроля, каже:
– Біжи в перукарню, скажи хазяїну, хай іде додому.
Вона пустила кроля на землю, і той миттю зник з очей.
– Маргарито, що це ти наробила? – вигукнув старший брат.
– Послала по твого брата. Хіба він тобі не потрібен?
– Потрібен. Та хіба кріль може покликати?
– А чом би й ні?
Вони стали гомоніти про життя-буття. Аж тут нагодився Маргаритин чоловік з кролем у руках.
– Ти мене звала? – звернувся він до жінки, вкидаючи кроля у клітку, а потім до брата: – А, це ти нас ощасливив!
Але багатий і слова не міг вимовити. Він довго стояв, широко розкривши рота. Нарешті видавив із себе:
– Це правда?
– Що?
– А те, що тебе покликав додому кріль?
– Авжеж правда.
– То продайте мені цього кроля! Я заплачу за нього п’ять золотих.
– Ми не продамо його! Це наш єдиний помічник,– обізвалася Маргарита.– І прогодувати його легко. Не вимагає ні грошей, ні одежі, ні взування. А справний який!
– Даю десять золотих!
– Ми не продамо,– стояла на своєму Маргарита.
– Двадцять!
– Ні! Якщо дуже хочеш мати цього кроля, то поверни нам город і дім – це єдина наша умова.
– Я згоден,– подумавши трохи, мовив багатий брат.
– Піди спершу з моїм чоловіком до нотаріуса, підготуй усі папери, тоді віддамо тобі кроля,– сказала Маргарита.
– Хай буде по-твоєму,– погодився скупий брат.
Пішли вони в місто до нотаріуса, переписали дім і город на ім’я Маргаритиного чоловіка, а коли повернулися, вона віддала своякові обіцяного кроля.
Скупий брат приніс кроля додому, вкинув його в клітку, а слугу свого вигнав геть. Лише сказав:
– Ти дорого мені обходишся! Іди здоров…
Скупий брат дав кролю два листочки з дерева, сам добре повечеряв і ліг спати. Вранці дістав з клітки кроля, наказує:
– Принеси мені черевики, які я вчора віддав полагодити!
Випустив кроля – а того вмить і слід прочах.
Так розумна Маргарита повернула свій дім і город.
