Якось уранці один селянин почув дивні крики, що доносилися з його колодязя. Він заглянув через край і побачив, що туди впав його старий осел. Жаль було селянинові осла, який стукав копитами і кричав на всю горлянку. Але він не знав, що робити і пішов до сусідів попросити допомоги.
– Та що на нього витрачати час, – сказав сусід. – І осел у тебе старий, і колодязь майже сухий. Давай краще закопаємо колодязь, та й заразом покладемо кінець стражданням осла.
Селянин із гіркотою погодився. Взялися вони за лопати і почали засипати колодязь землею. Коли перша купа землі вдарила осла по спині, він сердито затупотів копитами. Коли прилетіла друга, він зрозумів, що не збирається рятувати його господар і страшенно злякався. Але коли він почув, як кричить на дереві ворона і як півник співає у дворі.
Осел перестав труситися і сказав собі: «Я не збираюся стояти тут і чекати, поки мене живцем поховають». Струснув він землю зі спини і давай топтати її копитами. Зверху на нього земля летить, а він, знай, струшує її під ноги та притоптує. Важко довелося йому – спина вся в синцях, ноги болять, страшно в колодязі, а він, знай собі, твердить: «Зі спини – хоп, копитами – топ! Зі спини хоп, копитами – топ!» Росте під ним купа землі, а він разом із нею піднімається.
Селянин із сусідом думали, що закидають осла. Та не так сталося. Як побачили вони, що осел з самого дна вгору піднявся, – дуже зраділи. Покидали лопати – і стали разом із ослом танцювати!
