В одного подружжя було семеро синів. Та ось, нарешті, знайшлася й дівчинка. Всі дуже раділи з цієї події.
Якогось дня, коли треба було купати сестричку, виявилося, що в хаті немає води. Тоді мати сказала, щоб хтось із синів пішов по воду. Але піти хотів кожний. Брати пересварились, почали тусатися і розбили глек. Батько розсердився та й каже:
– Припиніть сварку, бо прийде зла чаклунка і оберне вас на круків.
Не послухались його сини. Сказав удруге – вухом не повели. Сказав утретє – так само. Тієї ж миті з’явилася перед ними зла чаклунка і обернула їх на круків.
Полетіли семеро братів круками в гори. Коли сіли спочити, підійшов до них гірський карлик і запросив жити до себе у скляну скелю. Там він добре доглядав братів-круків.
Минув час, сестра виросла. Одного дня дізналася вона від сусідки про своїх братів, що перетворилися на круків. Шкода стало їх дівчині, і почала вона журитись і плакати. А мати й питає:
– Чом ти журишся та плачеш, донечко моя?
А дівчина їй:
– Як же мені не журитися й не плакати, коли дізналась я від сусідки, що маю семеро братів. Та посварилися вони через мене й стали круками.
– Так,– каже мати,– не послухались вони батька, і зла чаклунка обернула їх на круків. Треба думати, як їх урятувати.
Якось пішла дівчина в ліс. Зустрівся їй там добрий чаклун та й каже:
– Дівчино, коли хочеш зняти злі чари з твоїх братів, іди в гори і знайди скляну скелю, де вони живуть. Тільки не забудь узяти з собою гарбуза.
Зраділа дівчина, взяла гарбуза і мерщій у гори, шукати скляну скелю. Бігла вона, бігла і раптом подумала: а як же тую скелю відімкнути? Аж тут знову з’явився перед нею добрий чаклун та й каже:
– На тобі кістку від курячої лапки. Нею і відімкнеш ту скелю. Тільки будь уважна, не згуби кістку.
На радощах дівчина побігла ще швидше. Та коли попереду показалася скляна скеля, побачила, що в руці немає кістки. Вернулася вона назад тією ж стежкою, та нічого не знайшла, бо бігла, аж підстрибувала. Пішла шукати вдруге – теж не знайшла, бо йшла і носа чухала. Тоді пішла вона втретє – надто вже їй хотілося зняти чари з братів – і знайшла кістку від курячої лапки, бо тепер була уважна, роздивлялася на всі боки.
Відімкнула дівчина тією кісткою двері у скелі, зайшла всередину, а назустріч їй гірський карлик.
– Кого ти тут шукаєш? – питає дівчину.
Вона й розповіла йому, що шукає своїх братів, яких зла чаклунка обернула на сімох круків. Карлик послухав і сказав, що ЇЇ брати-круки живуть тут, але зараз їх немає – полетіли гуляти. І карлик зник.
Обдивилася дівчина довкола і бачить: на столі, застеленому чистою скатертиною, стоять сім мисочок з їжею. Вона й покуштувала потроху з кожної. А поки обходила стіл, не помітила, як у неї з пальця спала каблучка, що мати подарувала. Раптом почула дівчина: повертаються семеро круків, крилами лопотять – і сховалася за дверима.
Повернулися круки, сіли кожен на своє місце за столом та й кажуть в один голос:
– Пахне людиною! Пахне людиною!
А той із них, який побачив каблучку, додав:
– А я каблучку нашої сестрички знайшов! От якби вона була зараз тут! Дала б нам по скибочці гарбуза, поцілувала б кожного, то й спали б із нас злії чари.
Тоді вийшла дівчина з-за дверей, кинула на долівку гарбуза, і він репнув на сім скибок. Дала дівчина по скибці крукам і поцілувала кожного. Злі чари пропали, і семеро братів стали кожен собою.
