Було те чи не було — мешкав в одній країні скотар. Був він чесний, працьовитий і тверезий, ніколи й нікого не ображав, і всі його череди та отари паслися в горах та на луках без нагляду, і ні звір їх не ображав, ні чоловік, бо не було в нього ворогів.
У тій же країні жив один ледар і нероба. Нічого він не робить і рушити йому ліньки. Інші працюють, а він боки відлежує, так і живе у злиднях, тільки на долю скаржиться.
Ось зустрічає його якось цей скотар. Вітає бідняка, питає:
— Як ти живеш, друже?
— Та що моє життя,— засмутив той,— ледве дихаю з голоду.
— Ходімо до мене, — каже скотар, — попрацюй у мене рік, допоможи при збиранні винограду, дам тобі пару добрих бугаїв — зореш, засієш собі поле, ситий будеш.
Подумав ледар:
«От ще, працювати на нього, надриватися за пару биків, краще піду та сам відберу собі з його череди, що хочу. Кажуть, так і пасуться вони без нагляду, хто мені завадить?
Подумав і пішов.
Піднявся в гори, бачить — розсипалась худоба по пасовищу, а пастухів — жодного. Подивився він на це багатство — так і закраялося серце від заздрості. Підійшов ближче, але тільки він наблизився до череди, як раптом забрязкотіло щось, і помчала вся ця безліч корів, бугаїв та овець; біжать, ревуть, всі в одному місці зупинилися.
Підійшов і ледар до цього місця. Бачить — стоїть серед худоби крихітний чоловічок, а корови, вівці лащаться до нього, хто в обличчя лизне, хто в руку, а він пестить їх, погладжує по вовні.
Здивувався ледар, питає:
— Хто ти, що за творіння, де ти був, звідки раптом узявся?
— А я щастя господаря цієї череди, — каже чоловічок, — тільки я й стережу всю його худобу, нікому торкнутися не даю.
— А де моє щастя? — питає бідняк.
— Твоє щастя перебуває на такій-то горі, під таким- то кущем, — каже цей чоловічок.
— А знайду я своє щастя, коли я піду туди?
– Чому ж не знайти, знайдеш! — відповів чоловічок.
Пішов ледар, йшов, йшов, і таки дойшов до вказаної гори. Шукає, шукає своє щастя, аж ніяк не знайде. Втомився, приліг з горя під деревом і задрімав.
Проспав добряче. Прокинувся, а сонце вже й заходить. Раптом чує — хтось зітхає.
Підвівся він, шукає — хто це так зітхає?
Бачить — лежить під кущем терну чоловічок — шкіра та кістки, лежить, стогне, охає.
— Хто ти, що за творіння, чого вилежуєшся тут? — питає ледар.
— А я твоє щастя, — каже чоловічок.
– Ах ти, нероба! — розсердився ледар. — Яке ж ти моє щастя, коли лежиш тут та стогнеш? Я з голоду помираю, а ти лежиш собі і думати про мене не думаєш?
— Добра людина, — каже це щастя, — ти лежиш та спиш, і я лежу та сплю. Ти сидиш без діла, і я. Встань, поворуши рукою, попрацюй, і я тобі порадію – тоді й достаток прийде.
Пішов цей бідняк. Почав працювати. Трудиться, не шкодує сил. Позбувся злиднів, став на ноги, одружився, завів сім’ю і зажив собі без злиднів.
