У одному селі жив бідняк, який був дуже добрим до звірів та птахів. Небагато було в нього їжі, але завжди він ділився зі своїм папугою і щоранку висипав крихти на вулицю – для мурах. Вони були вдячні і за це ніколи нічого не їли на його городі.
А в іншому кінці села жив скнара, і була у нього купа золотих нечесно зароблених монет. Нагромадив він своє золото, обманюючи простих і довірливих людей. Сховав він свій скарб у будинку, який охороняв і вдень і вночі. А ще був цей скнара злим і жорстоким. Він кидав каміння у звірів і птахів, що наближалися до його хатини, а мурах безжально топтав ногами.
Мурахи намагалися придумати як покарати жорстокого скнару.
– Хіба справедливо, що людина, яка стала нашим другом дуже бідна, а друга, яка стала нашим ворогом, – дуже багата? – Запитав мурашиний король.
І ось що мурахи вигадали. Прорили вони підземний хід між будинком, де ховав скарби скнара, і будинком бідняка.
Віднесли кілька золотих монет своєму другові і залишили їх біля ліжка.
Бідняк був вражений, коли прокинувся і знайшов золоті монети, що блищали на підлозі. «Це, мабуть, дар від богів!» – радісно подумав він і поклав монети під ліжко.
Тим часом скнара переполошився, побачивши, що в його схованці кількох монет не вистачає. Він не міг зрозуміти, як хтось увійшов у його будинок, який він так ретельно охороняв! Наступної ночі мурахи забрали ще більше золотих монет і своїм потаємним ходом перенесли у будинок бідняка. Під ліжком місця більше не було, і мурахи поклали монети під ковдру. Скнара був страшенно розлючений, побачивши, що з його скарбу пропало ще більше золота, але ніяк не міг збагнути, що ж сталося!
На третю ніч мурахи забрали всі монети, що залишилися. Як і раніше, бідняк подякував богам і сховав монети під ковдрою. Скнара кричав від люті, коли він побачив, що весь скарб зник. Його сусіди прийшли подивитися, що сталося.
– Тут не обійшлося без чаклунства! – сказали вони, коли почули, що сталося. Тоді скнара обшукав будинок і знайшов підземний хід!
– Ага! – Вигукнув він. – Якщо ми знайдемо куди веде цей хід, то знайдемо і злодія!
Усі у селі розпочали пошуки. І вже незабаром інший кінець підземного ходу знайшли в будиночку бідняка, знайшли й монети під ковдрою.
– Я не злодій, – запротестував бідний чоловік. – Я думав, що цей скарб був подарунком від богів. Та й як я міг би пролізти в крихітну нору?!
– А дуже просто! Ти – чаклун! – заволав скнара, і мешканці села замкнули бідну людину до в’язниці, щоб наступного дня судити.
– Завтра ми оголосимо тобі вирок! – сказали вони.
Дуже засмутилися мурахи, дізнавшись, як обернулася справа. Король закликав усіх мурах, допомогти врятувати їхнього друга. Прийшли тисячі і тисячі мурах, і, поки селяни спали, вони з’їли всю в’язницю – і дах, і стіни, і навіть двері. Вранці мешканці села побачили, що сталося з в’язницею, і похитали головами.
– Боги, мабуть, вирішили так покарати злодія! – сказали вони. – Мурахи з’їли і в’язницю, і в’язня!
А мурахи посміхалися, слухаючи ці дурниці. Тільки вони знали, що їхній друг узяв свого папугу, золото і пішов до іншого села, щоб розпочати нове життя.
