Жив на світі один бідняк, великий мастак побрехеньки розповідати.
Якось покликав його багатій і каже:
— Чув я, що ти всіх обдурюєш. Але б’юся об заклад, мене тобі не обдурити. Ну, а якщо все ж таки надуриш,
отримаєш десять золотих монет.
— Буду вельми вдячний,— зрадів бідняк,— дуже мені до речі будуть ці десять золотих. Тільки ось невдача яка…
— Що таке?
— Не знав я, навіщо ти мене до себе кличеш… Не знав і не взяв скриньку з побрехеньками, вдома її залишив.
— Що це за скринька така? — здивувався багатій.
— Чудова скринька! У ній стільки всякої брехні. Без неї мені з тобою ніяк не можна тягатись! Пішли слуг до мене додому, хай вони швиденько цю скриньку принесуть, тоді і позмагаємося.
Послав багатій своїх слуг до бідняка додому. Прибігли слуги, весь будинок обнишпорили, а скриньки не знайшли. Так і повернулися ні з чим.
— Недотепи ви такі, погано шукали! — розсердився багатій.
А бідняк мовчить-мовчить, та як засміється:
— Не так уже й важко тебе обдурити!
Забрав бідняк свої десять золотих монет і пішов додому.
