Жив-був мірошник, скупий та зажерливий. Млин його був дуже старий, а крила в нього були полатані. Не міг він зупиняти вітряк для ремонту, бо кожен оберт жорен приносив йому гроші! І жорна рипіли від зорі до зорі, розтираючи збіжжя на борошно, а старий мірошник тихенько сміявся й бурмотів:
Ну, мели, мели жвавіше!
Ну ж бо стану багатішим.
Він точно знав, що йому хочеться: назбирати багато грошей, побудувати новий млин, потім другий, третій і стати найбагатшим чоловіком. Одяг його давно зносився, та нового він не купував. Родина його жила в голоді і холоді, бо він боявся витратити зайве песо.
Аж ось гуляв полями та гаями король та й побачив млин, що стояв на пагорбі. Підійшов до нього, прислухався і крізь рипіння жорен почув нерозбірливе бурмотіння:
Ну, мели, мели жвавіше!
Ну ж бо стану багатішим!
Король вирішив ощасливити мірошника. Повернувшись до палацу, він звелів кухарям приготувати великого пирога і запекти в ньому триста дзвінких срібних песо, а то були чималі гроші! Кухарі спекли пиріг, поклали до нього триста срібних песо, а слуги віднесли королівський подарунок мірошникові.
Ото зраділа мірошникова родина, побачивши солодкий пиріг та ще й такий великий!
– Ну й пиріг! Зараз ми його скуштуємо! – весело закричали вони.
Але мірошник сказав:
– Тихіше! Ми не настільки багаті, щоб ласувати королівськими пирогами. Відішлемо краще цей пиріг нашому куму, поліцейському. Він прихильно ставиться до нас і щось важить у нашій окрузі. Отримавши пиріг, він ще краще ставитиметься до нас!
Та й відіслав пиріг своєму кумові.
За місяць король знову гуляв біля млина. Підійшовши ближче, він побачив на крилах ті самі латки і крізь рипіння жорен почув, що старий так само бурмоче:
Ну, мели, мели жвавіше!
Ну ж бо стану багатішим.
– Гей, мірошнику! – гукнув король. – Хіба не отримав ти мого подарунка?
Мельник вибіг надвір і впав королю в ноги.
– Сеньйоре король, це був чудовий пиріг, але я не такий багатий, щоб ласувати королівськими пирогами. Я відіслав ваш подарунок кумові, бо він поліцейський і щось важить у нашім краю. Він завжди був прихильний до мене, а отримавши пиріг, став ще прихильнішим.
– Господи Боже! – вигукнув король. – Я хотів ощасливити тебе й звелів запекти в пиріг триста дзвінких срібних песо, а ти, дурень, віддав пиріг поліцейському!
Тоді мірошник почав рвати на собі чуприну.
– Розважливість погубила мене! Я хотів заробити прихильність кума, а втратив цілого млина, якого збудував би за ці гроші!
– Не журися, – втішив його король. – У тебе буде не один, а три млини. Ось тобі моє королівське слово!
Повернувшись до палацу, він знову звелів спекти солодкого пирога і запекти в ньому не триста срібних песо, а п’ятсот золотих дукатів. От взяли слуги того пирога та й занесли мірошникові.
Минуло два місяці, і знову король поїхав на прогулянку. Звісно, він захотів дізнатися, як справи у старого мірошника, і що ж він бачить та чує? На крилах вітряка, як і раніше, чорніють латки, а крізь рипіння жорен лунає бурмотіння:
Ну, мели, мели жвавіше!
Ну ж бо стану багатішим.
– Мірошнику! – розгнівався король. – А чому ж ти не збудував три млини та не став найпершим багатієм?!
Почувши голос короля, мірошник вибіг у своєму дранті та й упав йому в ноги.
– Сеньйоре король! – прошепотів він. – Я не мав і хвильки, щоб зайнятися будівництвом. Не міг же я зупинити жорна, коли кожен їх оберт приносить мені гроші!
– Бачу, гроші не принесуть тобі щастя і не зроблять зі скнари розумного чоловіка! – відповів король та й пішов собі.
А скупий мірошник так і лишився лежати.
