У давні часи слон виглядав зовсім не так, як зараз: у нього були величезні очі, вуха сторчма стояли на голові, а між ними росли прекрасні роги.
Коли на землі появилися люди, лев сказав слону:
– Друже, щось всюди розвелося надто багато людей! Напевно, скоро вони і до нас з тобою доберуться, працювати змусять! Треба йти на нові місця!
– Я такий величезний, хто посміє мене зачепити? – заперечив слон. – Навіщо мені бігти кудись?
Він був так величний і гордий, що ні на кого не звертав уваги.
Одного разу на землю спустився погуляти зі своїми пташенятами горобець. У цей час повз проходив слон.
– Обережно! Не ходіть! Тут мої пташенята! – закричав горобець.
Але слон, який навіть на людей не звертав уваги, не побажав вислухати горобця.
– Яке мені діло до чиїхось пташенят? Мені треба пройти, і я обов’язково пройду! – зарозуміло сказав він.
Важко перевалюючись, слон рушив вперед і розтоптав бідних горобчиків!
Закричав горобець, заплакала його жінка, але що вони могли зробити? Занадто вони були малі, щоб впоратися зі слоном.
Полетів горобець за допомогою до ворони. Ворона закаркала і пустилася наздоганяти слона. Догнала і почала кігтями дряпати йому очі, і довбати його дзьобом.
А горобець побіг за допомогою до мух. Найбільші мухи теж полетіли за слоном, сіли на його подряпані очі і давай кусати.
Спотикаючись, наче сліпий, побіг слон через ліс.
Жарко йому стало, захотілося пити, і став він шукати воду.
А горобець тим часом звернувся за допомогою до жаб. Жаби повистрибували з води і також поскакали захищати горобця.
Слон біг, не розбираючи дороги. Нічого перед собою не бачачи кинувся він за водою на гору. Побачили це жаби, прискакали на вершину гори і почали там квакати. Слон подумав, що вода десь поблизу, побіг на квакання і хотів з розгону кинутися в воду, але замість цього вдарився об камінь і покотився вниз. Три рази перевернувся він через голову – і зламав обидва роги. Перекинувся ще два рази – зім’яв свої довгі вуха, і вони стали у нього немов два віяла, приклеєні до голови.
Пощастило слону, що не розбився до смерті! А всі звірі, дивлячись на нього, сказали:
– На землі всі ми рівні. Хіба можна бути таким гордим і не помічати інших ?!
З тих пір очі у слона стали маленькі й вузькі, роги зникли, а вуха притулилися до голови. І став слон уважним і обережним. Коли він іде по дорозі або щипає траву на полі, завжди дивиться, як би не роздавити якогось маленького хробачка.
