Слон і мавпа, що мешкали в лісовій гущавині, були нерозлучними друзями. Але одного разу вони розмовляли про свої чесноти, і між ними почалася суперечка.
— Я високий і великий, як гора. І сили у мене хоч відбавляй,— похвалявся слон.— Якщо мене роздратувати, я можу вивернути з коренем найтовще дерево в лісі. У тебе ж такої сили немає!
— Зате я спритна. Для мене немає перешкод,— не відставала і мавпа.— Стрибаю з дерева на дерево, легко прослизаю серед найгустіших чагарників.
Слон і мавпа довго, довго сперечалися. Ніхто не хотів поступатися. Скільки вони не сперечалися, а дійти згоди не могли. Вирішити їхню суперечку могла лише третя особа, і вони пішли до пугача, який жив в дуплі старого дуба.
— О, лісовий мудрець,— сказав слон, задерши вгору свій хобот.— Розсуди нас із мавпою.
— А що ви не поділили? — запитав пугач.
Балакуча мавпа не втерпіла, вилізла вперед і каже:
— О, наш суддя, скажи, що краще: сила чи спритність? Почувши слова мавпи, пугач зрозумів, що розсудити їх непросто, і замислився.
Не дочекавшись відповіді, загудів слон:
— Так, пугаче, скажи нам швидше, що краще?
— Я мушу це перевірити на ділі,— відповідає їм пугач.— Тільки після цього я можу винести рішення. Здивувалися сперечальники.
— А як ти перевіриш?
Пугач сидів, крутив головою і думав. Подумав трохи і пропонує:
— Переберіться на той берег річки. Там, у гущавині дерев, росте єдина яблуня. Нині її яблука дозріли. Ви повинні принести мені яблука. Я подивлюся на них і вирішу, що краще сила чи спритність.
Слон та мавпа побігли до річки.
Приходять, а річка розлилася, мчить бурхливим потоком. Подивилася мавпа на течію і засмутилася, зрозуміла, що на інший берег їй не перебратися.
— Сідай мені на спину,— потішив її слон.— Адже я великий, як гора, і дуже сильний. Мене течією не забере.
Зраділа мавпа, залізла слону на спину. Слон легко подужав небезпечну переправу.
За річкою слон та мавпа розшукали яблуню. Бачать вони, що вона дуже висока, а яблука ростуть на верхівці дерева. Як слон не тягнув свій хобот, а дістати яблук не зміг. Зрозумів він, що не бачити йому яблук, і засмутився.
— Не засмучуйся,— втішає його мавпа. — Я зараз заберуся на маківку, нарву яблук і кидатиму їх униз, а ти збирай.
Мавпа, спритно перескакуючи з гілки на гілку, нарвала яблук. Слон зібрав і склав їх на купку.
Набрали наші сперечальники яблук і рушили назад. На річці мавпа взяла яблука, залізла на слона, і вони переправилися через бурхливий потік. Прийшли до пугача, поклали перед ним яблука і чекають, що той скаже.
Пугач звернувся спочатку до мавпи.
— Скажи, люба мавпо, як ти переправилася через річку? Адже вона розлилася.
Мавпа сказала правду:
— Мене перевіз слон.
— Правильно. Тому що він великий, як гора і сильний. А тепер, шановний слон, скажи мені, як ти зумів нарвати яблук? Адже вони росли надто високо навіть для тебе.
— Я не міг дістати до маківки, і мені допомогла мавпа,— зізнався слон.— Вона залізла на вершечок і скинула яблука на землю, а мені лишалося зібрати їх.
— Тепер вам усе зрозуміло? Ви спільно впоралися із завданням. Сила та спритність, окремо взяті, нічого не варті. Тільки додавши до сили спритність, а до спритності силу, ви здобули яблука. Значить, сила і спритність хороші, коли вони разом. Якщо є сила, але немає спритності, або є спритність, але немає сили, ви досягнете небагато. Вся праця пропаде даремно, все буде марно.
— Правильно! — закивали слон і мавпа. Тоді пугач сказав:
— Ти, слон, не зазнавайся, що сильний! А ти, мавпо, не хвалися, що найспритніша. Завжди допомагайте один одному.
