У одного селянина народився син. Був цей селянин таким бідним, що не міг навіть прогодувати свого сина. І коли хлопчикові виповнилося сім років, довелося віддати його у найми до багатого сусіда. З ранку до вечора працював хлопчик на багатія, але ніколи хазяїн не був ним задоволений, завжди лаяв і чіплявся до нього.
І хоч хлопчику жилося дуже важко та він нікому не скаржився і завжди дивував всіх своїм розумом і веселою вдачею.
Незабаром після того, як хлопчику виповнилося дванадцять років, прийшла в це село біда. Стали в селі хворіти і помирати люди. Кожного дня ховали близьких і ніхто не знав, як зупинити це велике лихо.
Жив у цьому селі розумний і прозорливий старий чоловік. Він був таким старим, що вже сам не пам’ятав, скільки йому років. Він скликав селян і сказав:
– Є у тайзі корінь женьшень. Той, хто вип’є хоч один ковток його настою, – буде здоровий, хто вип’є весь настій одного кореня – проживе сто років.
Почувши ці слова, багач, у якого працював хлопчик, відразу ж рушив у ліс. В той же день пішов у ліс і хлопчик. Обидва вони вирішили розшукати чудодійний корінь женьшеня.
Три дні шукав цей корінь багач. На четвертий день він побачив п’ять пелюсток квітки женьшеня. Закричав від радості багач, засміявся на весь ліс: не кожному випадає таке щастя – знайти женьшень. Знав багач, що в Сеулі за такий корінь дадуть стільки грошей, що одному не під силу їх нести.
Та багач, замість того, щоб викопати корінь, дістав із-за пояса ніж і почав робити зарубки на деревах, що росли навколо женьшеня. Раптом він помітив свого наймита. Той ішов невеселий і весь час дивився собі під ноги. Багач одразу здогадався, що хлопчик нічого не знайшов.
Помітив хлопчик свого хазяїна, підійшов до нього і сумно так сказав:
– Три дні шукаю я рятівний корінь, три дні я не спав, не їв, не відпочивав. Та ніде не бачив я квітки женьшеня.
Засміявся хазяїн:
– Де тобі знайти такий корінь! Хіба ти не знаєш, що Бог завжди допомагає багатому? Поглянь, що я знайшов біля тієї папороті.
Хлопчик глянув на папороть і побачив п’ять пелюсток квітки женьшеня.
– Хазяїн! – радісно вигукнув хлопчик.
– Ви знайшли цілющий корінь. Тепер наше село буде врятоване. Я допоможу вам викопати цю чудову знахідку.
І хлопчик витяг із-за пояса кістяну лопатку. Та хазяїн раптом розгнівався, вирвав у хлопчика лопатку і закинув її у кущі.
– Не втручайся не в свою справу! – закричав він.
– Я хочу, щоб корінь підріс і став важчим. Я прийду сюди через рік і знайду цей корінь по своїх зарубках на деревах. Тоді мені дадуть у Сеулі мішок грошей.
Заплакав хлопчик:
– Щодня умирають у нашому селі наші близькі й рідні. Навіщо вам золото, якщо вимре все наше село?!
– Забирайся звідси! – закричав хазяїн.
– Це я знайшов корінь, він мій! І вже моя справа, що я з ним зроблю!
Нічого не сказав хлопчик. Повернувся і знову пішов у глуху тайгу.
Коли він зник, багач подумав: “Досить мені піти звідси, як цей хлопчисько вкраде корінь. Треба було його вбити”.
Кинувся лиходій у погоню за хлопчиком, обшукав довкола усі кущі, але той ніби крізь землю провалився.
Повернувся багатій під вечір до своєї знахідки і ліг спати. А вранці, як тільки зійшло сонце, багатій викопав корінь, розпалив багаття, поставив на вогонь казан з водою. І, поки нагрівалась у казані вода, згадав багач про хлопчика, згадав і зареготав:
– Я завжди казав, що цей хлопчисько дурний. Невже я став би шукати корінь, щоб поїти дорогоцінним відваром убогих сусідів! Яке мені діло до них! Нехай собі помирають або шукають самі цей цілющий корінь. Я ж вип’ю весь відвар один і проживу сто років.
Коли вода закипіла, багатій опустив корінь у казанок. Вода в ньому кипіла, клекотіла, відвар ставав все густішим і густішим. І от, нарешті, ліки були готові.
Багатій зачерпнув з казана чашку відвару. Та в той час, коли жорстока людина піднесла до рота чашку, із-за ближнього дерева несподівано з’явився хлопчик. Він подивився в очі багатієві і запитав:
– Навіщо тобі довге життя, коли ти не хочеш робити добро і допомагати в біді сусідам?
– Ти мені набрид! – злісно закричав багач.
– Корінь мій! Я знайшов його і вип’ю весь відвар сам!
Жодного слова не сказав більше хлопчик багатієві, повернувся і знову пішов у тайгу.
Коли хлопчик зник, жадібний багач знову підніс чашку з відваром до рота. Та не встиг він зробити жодного ковтка, як із кущів вискочив тигр і ударом лапи убив його наповал.
Довго чекали в селі повернення багача. Всі сподівалися, що він принесе цілющий корінь і хворі стануть здоровими і сильними. Але проходили дні, а багача все не було.
А хлопчик тим часом невтомно блукав по тайзі і шукав рятівний женьшень. Одного разу забрів він у такі хащі, що й опівдні там було темно, наче вночі.
Шлях йому перегородили порослі мохом скелі та колючий чагарник. Поблизу чулося гарчання тигрів. Але мужній хлопчик не відступив і не повернувся додому. Весь час він думав про своїх вмираючих сусідів, пам’ятаючи, що лише женьшень може врятувати від загибелі його село.
І ось хлопчик став продиратися крізь колючі чагарники. Незабаром одяг його перетворився на лахміття, по обличчю текла кров; за кілька годин він пройшов не більше десяти кроків. Бідолаха знемагав від втоми. Йому здалося, що він зараз упаде і більше вже не підніметься.
Раптом хлопчик помітив неподалік мерехтливий вогник. Зібравши останні сили, він зробив крок до цього вогника, але вогник повільно поплив уперед, ніби манячи його за собою. Хлопчик зробив ще кілька кроків – і диво: більше він не відчував уколів колючих кущів, не падав на слизькому мосі, не провалювався у барлоги, залишені дикими звірями.
Як довго йшов хлопчик – він і сам не знав. Тільки раптом вогник перестав пливти, зупинився і обсипався в траву яскравими іскрами. І хлопчик відразу ж побачив, як із трави з’явилася довгоочікувана квітка женьшеня. П’ять пелюсток квітки легенько коливались на своєму стеблі, ніби хотіли сказати: “Корінь тут, корінь тут! Нехай візьме його той, хто не шкодує свого життя заради порятунку інших!”
Нема чого й говорити, як зрадів хлопчик. Обережно викопав він дорогоцінний корінь, загорнув у хустку і поспішив додому.
Тепер шлях його був легким і безпечним. Перед ним розступалися дерева, на болотах з’являлися стежки, глибокі струмки міліли, при його появі, люті тигри втікали в гори. А все це тому, що нема в світі людини сильнішої за ту, яка робить людям добро і не думає про нагороду.
Рано-вранці хлопчик був уже у себе в селі. А опівдні всі жителі випили по ковтку чудового настою і відразу видужали. І більше в цьому селі ніхто ніколи не хворів.
