У горах блукало голодне собаченя. Побачив його вовк:
– Собаченятко! Я тебе з’їм.
– Ні, сірий, – каже собаченя,– спочатку ти нагодуй мене, а потім як схочеш – то з’їси.
– Гаразд, – мовив вовк.– Іди за мною, та не відставай.
Пішли вони разом і незабаром побачили череду. Вовк і каже:
– Скажи, які в мене очі, вуха, паща і хвіст?
– Твої очі палають, вуха повисли, паща широко розкрилася, а хвіст зігнувся між задніми ногами, – тремтячим голосом простогнало собаченя.
– Тепер дивися, що я робитиму!
І вовк кинувся на гладке теля, задушив його, наївся сам і нагодував собаченя.
– Я вже наївся,– мовив вовк.– Не хочу твоїх кісток… Іди геть!
Собаченя залишилося біля теляти й три дні їло теляче м’ясо. Але нарешті воно йому набридло, й собаченя попленталося далі.
Зустрілася йому голодна кішка.
– Кішечко! – пропищало собаченя. – Я тебе з’їм.
– Ні, милесенький,– каже кішка, – ти спочатку нагодуй мене, а вже потім як схочеш – то з’їси.
– Гаразд, – мовило собаченя. – Йди за мною і не відставай.
Швидко вони дійшли до табуна верблюдів. Собаченя й каже:
– Скажи, кішечко, які в мене очі, вуха, паща і хвіст?
– Твої очі дивляться тьмяно, вуха повисли, паща розкрилася і висолопився язик, а хвіст волочиться по землі, – відказала кішка.
– Тепер дивися, що я робитиму! – вигукнуло собаченя й кинулося на верблюда.
І коли воно хотіло схопити його за ногу, то дістало сильний удар по голові й відразу здохло.
