Жили-були чоловік з жінкою. Були вони дуже бідні. Була у них усього одна курка, та така забіяка, якщо спереду зайти – дзьобом б’є, а якщо ззаду – ногами. Наказав їм староста цю курку зарізати. Шкода було господарям її різати. Замкнули вони курку у коморі, закрили вікна й забули про неї.
Одного разу чоловік згадав про курку й каже:
– Жінко, підемо на курку подивимося, що з нею сталося?
– Добре, – відповідає жінка, – підемо подивимося.
Пішли вони у комору і бачать, що вся вона доверху набита яйцями. Зібрали вони ці яйця, запрягли биків, поклали яйця на віз, а самі зверху сіли. Яєчна шкарлупа стала тріскатися, стали з яєць курчата вилазити направо – півники, а наліво – курочки.
Раптом з одного яйця гусак вискочив. Вискочив і побіг. Погнався за ним господар, а його вже інший чоловік зловив і на току зерно молотити заставив. Взяв цей чоловік й дав господареві на додачу до гусака два мішки зерна. Поклав той мішки гусакові на спину й погнав додому.
Удома бачить: мішки гусакові спину натерли. Сказав йому один лікар:
– Змасти гусака горіховим маслом, рана швидко заживе.
Ходив-ходив господар, ніяк горіхів знайти не може. Нарешті зустрів одну бабусю.
– Послухай, матінко, – говорить, – дай мені трохи горіхів, гусака треба вилікувати.
– Коли я була дитиною, – говорить бабуся, – мій батько з Індії привіз горіхи. Ми всі горіхи з’їли, а один під ліжко закотився. Дайте мені палицю, я його дістану.
Взяли чоловік із жінкою вирвали дерево з коренем, дали його бабі, а вона з-під ліжка той горіх і викотила. Розчавили вони цей горіх, змазали спину гусака, а у нього на спині через місяць горіхове дерево виросло. Коли гусак на лузі пасся, пастухи кидали у нього грудки землі, камені й палиці, щоб горіхи збити. Усе це між гілками застрягало, і постав на гілках зелений луг. Люди залізли на дерево, розорали луг, посіяли пшеницю й жито, а пастухи стали там пасти биків, овець і ягнят.
Одного разу один чоловік зірвав у цьому саду кавун і хотів його розрізати, та ніж у нього в кавуні застряг, застряг ніж і провалився. Роздягнувся цей чоловік й заліз у кавун. Довго він там ходив, ніяк свій ніж знайти не може. Раптом бачить: іде чабан з посохом на плечі.
– Агов, братику, – запитує чабан, – що ти за чоловік і що робиш у кавуні?
– Ніж мій упав сюди, – відповідає той, – от шукаю, може, знайду.
– Даремно сподіваєшся, – говорить чабан.-Ось уже рівно два роки в мене пропала тут ціла отара овець. Я вже шукати утомився, а ти кажеш – ніж!
Не сподобалися ці слова господареві ножа, і він вдарив чабана. А чабан його посохом уперіщив, і почалася така бійка, що кавун впав на землю, а з нього вискочив заєць, виплюнув заєць папірець, а на ньому написано: “Усе це справжня нісенітниця”.
