Одного разу йшов лісом мандрівник. Вийшов на невелику галявину і побачив там трьох гномів, які відчайдушно билися між собою. Вони били один одного, штовхали, кусали, топтали ногами і тягнули за волосся, аж страшно було дивитися. Мандрівник підійшов ближче і запитав, чому вони так негарно поводяться.
– Добре, що ти прийшов! – закричали гноми. — Ти будеш суддею в нашій справі і допоможеш вирішити нашу суперечку.
— Спочатку розкажіть, через що у вас виникла сварка, інакше я не зможу розсудити вас, — відповів перехожий. — Тільки не всі разом, а говоріть по одному коротко й розумно, щоб я вас зрозумів.
— Добре, — сказав один із гномів. — Я розповім тобі, з чого в нас почалася суперечка. Учора в нас помер батько, і ми, троє братів, почали ділити спадщину. Ось тут і почалася сварка.
– А який спадок залишив вам батько? — спитав перехожий.
— Ось тут лежить усе майно, що залишилося після нього, — відповів гном і показав на старий капелюх, пару личаків і міцну палицю.
— Будьте розсудливі – відповів мандрівник. — Невже через такі дрібниці варто сваритися? Розумніше було б викинути цей мотлох на смітник! А якщо не хочете це робити, розділіть між собою майно порівну. Вас троє, і від батька залишилося три речі, тож нехай один із вас візьме капелюх, другий — личаки, а третій — палицю, і суперечці кінець!
– Ні, так не вийде! – закричали гноми. — Ці речі не можна ділити, інакше пропаде їхня чарівна сила. Вони мають залишатися разом.
Коли мандрівник почав розпитувати, чому цей старий мотлох не можна ділити, один із гномів розповів:
— Цей старий порваний капелюх — найбільший скарб. Варто його надіти — і ти будеш бачити все, що відбувається на світі; видиме, чи невидиме; далеке, чи близьке. Так, так, господар шапки може навіть читати думки людей. А якщо взуєшся в личаки і скажеш: «Хочу перенестися в Курляндію чи в Польщу», то варто тобі тільки підняти ногу, і ти одразу опинишся там, де забажаєш. Якщо ж візьмеш у руку палицю і змахнеш нею в повітрі, тієї ж миті все перед тобою перетвориться на воду, чи друзі чи вороги. Навіть скелі, гори та злі духи — все від помаху цієї палиці тане, розтікається водою. Палиця ця набагато сильніша за блискавку. Тепер ти розумієш, що ці три речі невіддільні одна від одної, і ми повинні користуватися ними по черзі: сьогодні один, завтра другий, післязавтра третій.
— Дивна історія, — зауважив перехожий, якому в цей час прийшла в голову хитра думка. — Але щоб вирішити вашу суперечку, я повинен спершу сам перевірити, чи правда, то що ви розповідаєте.
– Що ж, перевіряй! – закричали гноми в один голос. — Але тільки швидше. Сьогодні в Курляндії справляють дуже багате весілля, на яке зібралися всі наші друзі та родичі. Нам також хочеться потрапити на це свято.
— І потрапите, якщо ці речі й справді мають чарівну силу, — відповів мандрівник. Взявши в руки старий капелюх, він помітив, що він зроблений не з повсті, а зі шматочків людських нігтів. І коли мандрівник одягнув капелюх, то побачив пишне весілля в Курляндії і багато всякого іншого, що відбувалося у цей час на білому світі.
— Дайте мені тепер личаки і палицю, — сказав він гномам, — а самі станьте в ряд, спинами до мене, обличчями на схід, і не обертайтеся, поки я не скажу, як вам поділити спадщину, щоб не порушити батьківську волю.
Немудрі гноми слухняно виконали наказ свого судді, стали до нього спинами, а обличчями на схід. Мандрівник, насунувши капелюха і взувши личаки, змахнув кілька разів палицею і з силою опустив її на спини гномів. Тієї ж миті вони зникли без сліду, тільки на тому місці, де вони стояли, на листі лопуха заблищали три крапельки води.
Бачачи, що перший дослід так добре вдався, мандрівник вирішив піти до Курляндії. Він підняв ногу і закричав:
– У Курляндію, на весілля! — і в ту ж мить опинився на святі. Тут зібралося багато гостей — і знатних, і простого люду, бо весілля справляв багатий і шанований господар. Володар чарівного капелюха, який бачив все видиме і невидиме, глянув вгору і побачив під стелею, на балках безліч маленьких ельфів; їх було набагато більше, ніж званих гостей. Але ніхто, крім нього, не міг їх побачити.
А ельфи розмовляли між собою.
– Дивіться! — гукнув один із них. — Старий дядечко теж завітав на весілля!
– Неправда! – Заперечили другі. — На ньому дядьківський капелюх і личаки, а в руках палиця, та це зовсім не дядечко.
Тим часом на стіл подали різні страви в полумисках під кришками. І тут наш мандрівник побачив те, чого ніхто інший не міг би помітити: найсмачніші страви з дивовижною швидкістю зникали і замінювалися іншими, гіршими. Те саме відбувалося і з напоями у пляшках та глечиках.
Мандрівник, довідавшись, де господар будинку, підійшов до нього, ввічливо привітався і сказав:
— Не гнівайтесь, що я непроханим прийшов на ваше свято.
– Ласкаво просимо! – відповів господар. — Харчів і напоїв у нас вдосталь, тому один чи два гостя нас не обтяжать.
— Я теж думаю, що кілька зайвих гостей вам не завадять, — відповів прибулець. — Але якщо непроханих гостей більше, ніж званих, то це може завдати шкоди найбагатшому господареві.
— Я не розумію, про що ви говорите, — відповів господар.
Тоді гість зняв капелюх, передав його господареві і промовив:
— Одягніть мій капелюх і подивіться на стелю, тоді побачите.
Хазяїн одягнув капелюха і глянув на стелю. Побачивши витівки маленьких ельфів, він зблід як мертвий і сказав злякано:
— Ой, братику! Я й не підозрював, що у мене такі непрохані гості. Коли я знімаю капелюх, вони стають невидимими. Як же мені їх позбутися?
— Я миттю виведу непрошених гостей з вашого будинку, — відповів мандрівник, — якщо ви попросите всіх запрошених ненадовго вийти з кімнати, гарненько зачините двері та вікна і подбайте про те, щоб у стінах не залишилося жодної щілини чи дірки.
Господар, хоч і не дуже вірив у цю витівку, все ж таки виконав усі настанови свого гостя і попросив його вигнати маленьких злодюжок.
Через кілька хвилин звані гості покинули кімнату, двері, вікна і щілини були ретельно зачинені, і мандрівник, залишившись віч-на-віч з маленькими ельфами, став так розмахувати своєю палицею під стелею і по кутках, що любо було дивитися! Через кілька хвилин усі ельфи були знищені, а на підлозі кімнати з’явилося стільки води, ніби пройшла сильна злива. Одна щілинка в стіні випадково виявилася незаткнутою, і одному з ельфів вдалося через неї вибратися з кімнати; але й йому, коли він тікав, добре дісталося від чарівної палиці. Надворі він довго стогнав:
– Ай, ай, як боляче! Я не раз потрапляв під стріли старого Грома, але ця палиця б’є куди сильніше!
Господар, одягнув чарівну шапку і побачив, що кімната чиста від ельфів, попросив гостей увійти. Сидячи за весільним столом, мандрівник прочитав таємні думки запрошених і дізнався багато таємниць.
Жаль, що в наші дні такого капелюха ніде не дістати.
