Свиня восени забрела в ліс. Там вона натрапила на жолуді і почала трощикувать. Налопалась… Тоді звалилась на бік і заснула там же під дубом. Як тільки виспалась, піднялась і звичайно знічев’я почала рилом пахать землю біля дуба, попідривала всі корінці. На дубі на ту пору сидів кібець. Побачивши невчтивість свині, сказав їй: «Безтолкова ти твар, що ти робиш, навіщо ти псуєш корінці дуба? Він же може захиріть і засохне». — «А що мені до того? Нехай сохне, ніже я не жалію; мені нужні тіко жолуді, бо од них я жирію». — «Дурна ти скотина, недаром тебе свинею величають. Ти роззуй очі, підніми вгору рило і побачиш, що жолуді на дубі ростуть. Як він засохне, так і жолудів тобі не буде. Пам’ятай, що дуб тебе годує, а не ти його. Ти того й не тямиш, що без дуба ти з голоду зохлянеш».
Свиня засоромилась, почвалала додому.
